Справжнє втілення сили. Реабілітологиня військових, тренерка з дзюдо та багатодітна мама. Вольова, рішуча жінка, життя якої насичене багатьма ролями. Як все встигати, досягати результатів і поєднувати різні сфери? Чергова героїня проєкту “Новатори та Мотиватори” Руслана Кухаревич.
Руслана Кухаревич працює у Рівненському обласному госпіталі ветеранів війни. Фізичний терапевт, яка щодня займається реабілітацією щонайменше семи військових.
Історія кожного пораненого захисника не може не переймати. У процесі реабілітації – спеціаліст та пацієнт стають друзями. Деякі хлопці залишаються у серці назавжди.
Руслана Кухаревич працює тренеркою з дзюдо у Зорянській спортивній школі. Гартує маленьких спортсменів. Діти дають енергію для роботи з військовими.
Вихованцями тренерки є діти шкільного віку. Вона їх вчить бути витривалими, стійкими, знати техніку кидків та захоплень аби перемогти суперника. Під час змагань вболіває за своїх вихованців, є частково і психологом, коли вони зазнають поразок.
Руслана тренує дітей разом зі своїм батьком. Власне його приклад і перейняла у роботі.
Батько з донькою виховали не одного успішного спортсмена. Маленькі вихованці вже теж мають певні досягнення.
Ставляться як до мами й не даремно. Руслана Кухаревич має власних трьох дітей. Двоє старших теж займаються дзюдо. Продовжують спортивну династію.
Реабілітація поранених військових, опіка над дітьми і їх тренування. На перший погляд, ці сфери здаються непоєднуваними. Вийняток, коли жінка – справжня магістриня багатозадачності.
Руслана постійно проходить навчання. Нещодавно з колегами з обласного госпіталю повернулись з Шотландії.
Реабілітологиня вчить військових зі спінальними травмами пересуватись на кріслі колісному. Для цього спершу сама вчилась на ньому їздити. Розвиватись і допомагати іншим, мотивує команда.
Найважче у реабілітації військових, каже, нерозуміння рідних. Найчастіше родичі надмірною опікою не дають виконувати самостійно певні функції пораненому.
Боротись з професійним вигоранням допомагає природа. Фізична терапевтка з родиною шукають відновлення поруч з водою. Аби набратись нових сил. Бо здаватись не час. Щодня чекають військові, які потребують допомоги.
У Руслани є мета – вільно розмовляти англійською мовою і вона її вчить. А також жінка має мрію – бути частиною світового прогресу з відновлення ходьби при травмі спинного мозку. Вірить еволюція таки настане.