Уявіть, ця норма мала цілком чітку аргументацію
Поблизу кожного міста, принаймні обласного центру є садові ділянки, дачні масиви і просто городи.
Усі вони поділені між власниками ще з радянських часів і кожна така діляночка – рівно 6 соток.
Таку норму під дачі розрахував радянський вчений – овочевод Віталій Едельштейн. Він мав не аби який досвід, тож написав книгу «Індивідуальний город», де були всі накопичені за його життя поради щодо того, які культури краще вирощувати на своїй присадибній ділянці і в якій кількості.
У розрахунках Едельштейна значиться, що на одну особу потрібно на рік 500,7 кг овочів. Аби виростити таку кількість овочів необхідно 124,5 квадратних метрів землі. В ті часи (книжка вийшла у 1944 році) звичайна радянська сім’я складалась з 3,9-4,3 особи.
Помноживши вирахувану площу на цей коефіцієнт і додавши трошки простору для вирощування плодових дерев, вчений вирахував, що для особистого городу кожній сім’ї достатньо буде саме 6 соток.
Тодішня влада взяла розрахунки до уваги, і у постанові, якою виділяла громадянам ділянки сільськогосподарської землі визначила площу саме 600 квадратних метрів. Норму не міняли до розвалу СРСР.
Були у тодішньої влади і інші перестороги.
Наприклад, що маючи більше землі та виростивши більше овочів чи фруктів – люди почнуть ними торгувати. А така підприємницька діяльність – була під забороною. Тож давали землі стільки, щоб вистачило прогодувати тільки свою сім’ю.