Соціальна і культурна сфера фактично за бортом
На ринку праці України у 2025 році чітко спостерігається поділ на два табори: частина українців працює на міжнародні компанії, отримуючи доходи у валюті та маючи можливості для розвитку, а інша — залишається у системі низьких зарплат, перевантаження та обмежених перспектив.
Чому з’явився такий розрив?
Усе більше секторів економіки в Україні розвиваються за різними сценаріями. Наприклад, високотехнологічні галузі — ІТ, фінанси, авіація, кібербезпека — щороку демонструють зростання до 30%. Вони пропонують конкурентні зарплати й орієнтуються на глобальний ринок. У той час такі сфери, як освіта, охорона здоров’я чи культура, залишаються залежними від державного фінансування, яке не встигає за реаліями.
У результаті формуються два паралельні ринки праці: в одному фахівці отримують до 2000 євро на місяць, у другому — на рівні 300–400 євро. Цей розрив не просто про гроші — це про можливості, кар’єрний розвиток і мотивацію залишатися в професії.
Щоб краще зрозуміти масштаби різниці, достатньо порівняти середні заробітки по галузях (у перерахунку на євро):
-
Фахівці в ІТ-сфері, фінансових та технічних напрямах: до €2000 і більше.
-
Медичний персонал, вчителі, бібліотекарі: в середньому €350–450.
-
Культурні працівники, молодші медпрацівники: ще менше.
Ці цифри ілюструють не просто різницю в зарплатах, а нерівність у доступі до економічної стабільності та розвитку. Освітяни, лікарі чи митці часто змушені або працювати на кількох ставках, або шукати інші шляхи — зокрема, виїжджати за кордон.
Що роблять інші країни в такій ситуації
Країни Балтії кілька років тому теж зіткнулись із відтоком кадрів із ключових соціальних професій. Вони застосували комплексні рішення, які дали результат:
-
Естонія запустила державну програму підвищення престижу професії вчителя, створила сучасні курси підготовки, менторські ініціативи та цифрові модулі навчання.
-
Литва зробила акцент на перекваліфікації: держава за підтримки ЄС пропонувала короткі курси з цифрових навичок, управління проєктами, кібербезпеки тощо. Таким чином, працівники залишались у дотичних до соціальних сфер галузях, але змінювали формат роботи.
Що це означає для України?
Наявний розрив у зарплатах став не просто економічною проблемою, а викликом для всієї країни. Він впливає на:
-
Вибір професій серед молоді: дедалі менше випускників обирають сферу освіти, медицини чи культури.
-
Відтік кадрів із регіонів: працівники шукають кращі умови у великих містах або за кордоном.
-
Якість суспільно важливих послуг: коли фахівці йдуть, страждає доступність і рівень медичних, освітніх та культурних послуг.
Однак є можливість змінити ситуацію — через горизонтальний перехід у суміжні, сучасні напрями. Наприклад:
-
Вчитель може перейти в EdTech (технології в освіті).
-
Фельдшер — в HealthTech (цифрові медичні сервіси).
-
Культурний менеджер — у креативну індустрію або управління проєктами.
Ключова умова: доступ до навчання, підтримка перекваліфікації, розвиток локальних ініціатив і партнерство з бізнесом. Уряд працює над проєктами збільшення престижу професії вчителів, але поки реальних кроків забезпечити зарпталу хочаб у 1000 Євро – немає.
Україна вже живе в умовах нової економічної нерівності. Подолати її лише підвищенням окремих ставок — недостатньо. Потрібен системний підхід: гнучка освіта, переорієнтація кадрів, підтримка державних інституцій та інвестиції в людський капітал. Це не тільки про зарплати — це про майбутнє ринку праці і добробут громадян.