Ви будете здивовані
Кожен, хоча б раз у день дивиться на себе в дзеркало. Однак у цього звичного предмету є й інша назва.
Про походження слів та у яких випадках краще використовувати слова «дзеркало» і «люстерко» розповіла вчителька української Світлану Чернишову.
Як сказати правильно дзеркало чи люстерко
Цей предмет є у кожному домі, офісі та крамниці, без нього не уявляємо свого дня. А колись – це був надзвичайно дорогий елемент, символ заможності, розкоші та пишноти. Але як називати його правильно – дзеркало чи люстерко, з’ясуймо.
Слово «дзеркало» має слов’янське походження. Воно пов’язане з дієсловом «дзеркати» – тобто «відбивати», «віддзеркалювати». У давньоруській мові існувала форма зѣркало, яка, ймовірно, походить від праслов’янського кореня zerk- – «дивитися», «споглядати».
Слово «люстерко» пестлива форма від – люстро, запозичена чи то з польської – lustro, чи італійської – lustro, що, своєю чергою, має латинське коріння: lustrare – «освітлювати», «оглядати».
Тому маємо прихильників як автентичної, так і запозиченої форм, яку ще вважають діалектичною. А ще дехто пропонує використовувати ці назви зважаючи на розмір предмета:
- дзеркало – це великий предмет;
- люстерко – маленьке, з ручкою чи кишенькове.
Але це ще не усі назви. Серед українських назв фігурує і – свічадо. Але врахуйте, що так ще називають свічник.
В літературі можна зустріти усі назви:
- Софія стояла перед великим дзеркалом і кінчала причісування (Леся Українка).
- Ой венгерко, венгерко, венгерко! Позич мені люстерко, люстерко (Українська народна пісня).
- Донна Анна.. перебирає у скриньці коштовні покраси і приміряє їх до себе, дивлячись у свічадо (Леся Українка).
Отож, своїм відображенням ви можете помилуватися у:
- дзеркалі;
- зеркалі;
- люстрі;
- люстерку;
- свічаді;
- свічадлі.
Джерело: 24 Канал