Та назвав показник страху і розгубленості українського абітурієнта
Професор, доктор педагогічних наук, ексочільник Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук у одній із груп у Facebook поширив роздуми про перебіг цьогорічної вступної кампанії під назвою «Хвали себе любонько та на всю губоньку».
Зокрема, він висловився про ті університети, які в ці дні посилено хизуються, що до них подано найбільше заяв на вступ.
Лікарчук вважає абсурдом, як таке вихваляння, так і саму систему втупу:
Кожен абітурієнт може подати заяви до 15 університетів.
Це абсурд, якого немає ніде у світі, але дякуючи смартфонній вступній кампанії, в Україні він можливий.
Хоча свідчить лише про одне: більшості вступників однаково куди вступати.
Аби вступити. Навіть – у лайно
Далі Лікарчук висловився, що на його думку величезна кількість заяв — це показник страху й розгубленості українського абітурієнта.
Такими цифрами потрібно міряти не довіру до закладу, а глибину кризи освіти. І коли університети цим хизуються — це все одно, що пишатися тим, що тебе вибрали «на всяк випадок». Як повію на Окружній…
Також на думку освітянина, це публічний вияв низької самооцінки університету.
Ігор Лікарчук
Справжні університети не вихваляються кількістю заяв абітурієнтів, як маркетологи залежалим товаром, а скромно та гідно пишаються успіхами в освіті та науці.
Це також деградація поняття «вступ до університету» — коли він перетворюється на автоматичне сортування за рейтингом, а не стає свідомим вибором. І коли ректорат цим хизується — це радше свідчення їхнього відриву від реальності, ніж привід для гордості. І елементарна показуха.
Лікарчук навів приклад США, де кожна заява до університету — це окрема історія: мотиваційний лист, рекомендації, есе.
Там вибирають університет серцем і головою, – вважає він.
У нас — просто клікають по переліку, як в онлайн-магазині. А потім ректори хваляться, що їхній «товар» найчастіше клали до кошика. Та чи куплять?
Оксфордський університет
Лікарчук підсумовує: така кількість заяв не є показником популярності університету. Це індикатор невизначеності і страху з боку абітурієнтів і показник політики вищої освіти, яка не забезпечує жодного смислового орієнтиру.
Якщо університет справді сильний — він не пишатиметься кількістю галочок. І тим більше – не займатиметься показухою. Звичайно, якщо це справжній УНІВЕРСИТЕТ, а не смартфон-сервіс із доставки дипломів про вищу освіту
Освітянин наприкінці додав історію онука його сусіда, який не поїхав навчатися до Австрії, а вирішив здобути українську вищу освіту.
Хлопець отримав повідомлення про те, що настав час вибору. Алгоритм видав йому рекомендації до чотирьох університетів.
Ось тепер сидить і думає: куди податися. Бо туди, куди реально хотів – нічого не світить. Батько, який на фронті, іще, на щастя, живий… А у приймальній комісії сказали: «Якби його вбили, то ви б мали шанс…» Типун їм на язик!