Пт. Лип 19th, 2024

Невідомий Титан України

Про це мало хто задумується, але ніщо не об’єднало б Україну краще (і не вразило б Московського Сатану в самісіньке серце), як об’єднання всіх українських Церков у Єдину Помісну Православну Церкву, проголошення власного Патріархату та вибір – через сліпий жереб – Патріарха Русі-України.

Такий звитяжний національний Подвиг потребує від нас істинно християнської Любові та братерства, про яке лише могли мріяти найкращі сини України., серед яких окреме місце, безперечно, займає Митрополит Шептицький – справжній Титан українського духу, який власне і мріяв про таке об’єднання.

Нижче подаємо цікавий допис про Митрополита за авторства Лариси Вакульницької, який отримав уже понад три тисячі репостів.

ПОДВИГ ШЕПТИЦЬКОГО

Польський граф, який став українським Мирополитом

Найбільш недооціненою історичною постаттю в 20 столітті, як на мене, є митрополит Андрей Шептицький, фігура якого в сприйнятті пересічного мешканця України так і не вийшла за локальну «галицьку» історію.

Між тим, він точно вартий більшого.

Зацініть: аристократ до кінчиків пальців, граф по обом батькам, вихований в католицизмі (хіба по батькові Шептицькі зпольщений руський рід), хлопчик з «золотої молоді», з привілейованого національного шару на Галичині, багатий, дуже здібний – перед яким лежала чиста дорога: хочеш в військові – будеш генералом, не менше, хочеш в священники – будеш кардиналом, не менше.

Ліворуч — Герб графів Шептицьких

На той момент (к.19 ст.) в очах поляків, а поза ними взагалі нікому діла немає – греко-католики мають імідж неосвічених і неотесаних, низько-іміджева конфесія, як низько-іміджевий статус має і українське населення в Галичині.

І от Роман Шептицький раптово приймає рішення стати греко-католицьким священником. Це ніби з кшатріїв в шудри опуститись. Батьки зустрічають це рішення з розпачем, про що відверто пише мати Романа Софія Фредро в своїх спогадах і довго не давали на це згоди.

Та і Роману цей вибір дається непросто, як з іміджевих втрат так і з щирої любові до католицизму.

Роман приймає постриг і бере символічне ім’я «Андрей». Як Андрій Первозванний.

В монастирі Монте-Кассіно він, як Ісус Христос в пустелі, мучається спокусою свого вибору. І все ж таки вибирає стати пастирем народу, який нуждається в ньому більше (а Роман усвідомлює свої можливості і таланти).

І от все своє життя священник і згодом митрополит кладе на олтар служіння українському народу і Україні. Абсолютно свідомо перетворює своє життя на місію.

Тобто, це не просто християнське, релігійне служіння.

Він на свої гроші засновує типографії для друку сучасних книг з різноманітних областей знань, засновує семінарії для священників, щоб ті були освічені; засновує у Львові національний музей; підтримує і спонсорує художників, різних митців і вчених – це саме завдяки Шептицькому, в той час, коли Велика Україна переживає гоніння і буквально фізичне винищення української еліти – в Галичині бурхливо розвивається українське мистецтво руками місцевих і тих, хто зумів полишити більшовицьке пекло, допомагає навіть в створенні кооперативів – стимулює розвиток підприємництва.

Одним словом, робить все, щоб українці перетворились на сучасну модерну спільноту.

Шептицького вважають, якщо не засновником, то одним із головних Патронів — організації “Пласт”

Порівняти його можна хіба що з православним митрополитом Петром Могилою, який в 17 столітті зробив для своїх сучасників подібний титанічний ривок, коли православна релігія набула сучасних рис і стала в рівень з католицизмом і протестанством.

Наслідком цього було постання національної держави – Гетьманщини.

А наслідком зусиль митрополита Андрея – ріст національної свідомості і опірність до асиміляції: як польської, так і російської.

Це українці Галичини допомогли втримати постгеноцидне українське суспільство в тому стані, який дозволив нам, як Самсону, самих себе витягти за волосся з прірви небуття.

І ще ми зобов’язані митрополиту Андрею збереженням величезної частки нашої культурної спадщини.

Є культура – є народ. Є народ – є нація. Є держава.

Архієпископ Йосип Сліпий

Автор Лариса Вакульницька не акцентує увагу на питанні об’єднання Церков, але відомо, що і Митрополит Андрей Шептицький і його учень та послідовник Архієпископ Йосип Сліпий – завжди у душі своїй плекали і виношували ідею саме Єдиної Православної Української Церкви – некерованої ні з Риму, ні з Москви, ні з Фанару.

Дай Боже, щоб їхня мрія збулася.



Джерело

Від Світлана Савіцька

Журналіст, уродженець Костопіля, працювала перед війною в одній із Рівненьских газет журналістом.