Елізабет Бєльська – дружина Антіна Мухарського вирішила розказати – як насправді звучали українські прислів’я та приказки, що їх запозичували від нас росіяни, часто каструючи їх оригінальний зміст.
Elizabeth Bielska
«Береженого Бог береже, а козака шабля». Так звучить українське прислів’я, яке росіяни кастрували.
Так само як «Семеро одного не чекають». Наш оригінал: «Семеро одного обідати не чекають, а сміливий і один їсть».
«Моя хата скраю, нічого не знаю» – теж спотворили. Насправді – це давнє козацьке прислів’я: «Моя хата скраю – першим ворога стрічаю» (а наші військові вже замінили на «стріляю»).
Козаки, котрі займалися військовою справою й жили на околиці, першими зустрічали ворога у разі атаки. Постріли та звуки боротьби будили всіх односельців, і вони разом ставали до бою.
Тобто все, де йдеться про мужність, хоробрість, козацьку звитягу, вміння боротися, Російська імперія зводила на пси.
Саме час збагачувати мову й повертати до неї те, що їй належить.
Пропоную короткий перелік саме українських приказок та прислів’їв, які імпонують мені, раптом якісь будуть до смаку і вам:
Аби хліб, а зуби знайдуться.
Або пан, або пропав.
Апетит з їдою прибуває.
Багатий, як циган на блохи.
Бачить кіт сало, та сили мало.
Без труда нема плода.
Біда помучить і мудрості научить.
Було б пшоно, а каша буде.
Було, та за водою пішло.
Велике дерево поволі росте.
Видно пана по халявах.
Високо літає, та низько сідає.
Вище себе не підскочиш.
Вчи лінивого не молотом, а голодом.
Всякому овочу свій час.
Гостре словечко коле сердечко.
Де багато господинь, там хата неметена.
Де відвага, там і щастя.
Діло майстра величає.
Краще погана дорога, ніж поганий супутник.
Ласа кішка до риби, та у воду лізти не хоче.
На хорошу квітку і бджола летить.
Нехай буде гречка, аби не суперечка.
Перший млинець нанівець.
Спить, хоч із гармати стріляй.
У нього руки на всі штуки.
У тихому болоті чорти водяться.
Чим темніша ніч, тим ясніші зорі.
Шабля ранить тіло, а слово – душу.
Як «на» – то чує, а як «дай» – то глухий.
Як овечка: не мовить ні словечка.