Чт. Гру 5th, 2024

Це працює завжди й усюди (АК)

Джордж Сорос — по середині

У нас люблять боротися з «олігархами» українськими на гроші олігархів – іноземних.

Класичним прикладом у цьому відношенні є Джордж Сорос, який не лише крутить мільярдами, але й безпосередньо впливає на політики різних країн світу.

Іншим – не менш виразним олігархом є Ілон  Маск, який вважається чи не найбагатшою людиною в світі, володіє суперпопулярною в США платформою «Х», має прямий доступ до Трампа і скоро безпосередньо працюватиме в Білому домі.

Однак, проблема, як виглядає лежить ще глибше. Сьогодні про неї досить цікаво написав Сергій Чаплигін.

Подаємо нижче його текст:

Роберт Міхельс

Відкрив «Залізний закон олігархії» Роберт Міхельс (1876-1936 рр.) – один із найбільших соціологів першої половини XX століття.

Народився в Кельні, викладав в Німеччині, США, Швейцарії, Італії. Автор ряду книг.

Однак, головна його заслуга полягає в тому, що саме він відкрив «Залізний закон олігархії», описаний ним в «До соціології партій в умовах сучасної демократії (Zur Soziologie des Parteiwesens in der modernen Dernokratie)», опублікованої в 1911 році.

Цікаво, як Роберт Міхельс відкрив цей закон.

Як ревний соціаліст Роберт Міхельс був стурбований тим, що соціалістичні партії, незважаючи на гасла про підтримку найширшої участі мас у політичному житті, насправді залежали від волі купки «вождів» так само, як і інші не соціалістичні партії.

Він пішов по різним політичним партіям і розпитував там, як вони були створені, виросли і працюють.

 

Зрештою, зібрав багатий матеріал та пунктуально, з німецькою педантичністю обробив і узагальнив його.

Публікація дослідження викликала не тільки фурор.

Ті, хто раніше розповідав йому про свою партійну роботу і свої успіхи, побачили в ньому свого найлютішого ворога – оскільки Роберт Міхельс показав «ту» сторону медалі.

Він показав, як вся влада в цих організаціях захоплюється небагатьма людьми та використовується нею в особистих цілях.

Суть закону полягає в тому, що будь-яка форма соціальної організації, незалежно від її початкової демократичності неминуче вироджується у владу небагатьох обраних — олігархію (зокрема партійну номенклатуру).

Рядові партійні маси висувають своїх керівників. В процесі функціонування партії її апарат відривається від рядових членів, набуває самодостатності та перетворюється в «партійну еліту».

Партійна демократія перетворюється на арену «циркуляції партійних еліт».

Роберт Міхельс — праворуч

Він виділяє десять значень терміну «партійної олігархізації»:

  1. Поява керівництва;
  2. Поява професійного керівництва та його стабілізація;
  3. Формування партійної бюрократії (оплачуваного призначеного апарату);
  4. Централізація влади;
  5. Переорієнтація цілей з кінцевих на поточні (зміцнення партійної організації);
  6. Посилення ідеологічного режиму;
  7. Зростаюча відмінність між інтересами керівників та ідейною позицією членів партії з переважанням інтересів керівників;
  8. Зниження ролі членів партії у прийнятті рішень;
  9. Кооптація, а не вибори в існуюче керівництво;
  10. Орієнтація партії на підтримку всіх виборців, а не тільки власного класу.

Таким чином він дійшов висновку, що прагнення до олігархії міститься вже в самій природі будь-якої соціальної організації. «Кажучи «організація» – маємо на увазі “олігархія», – писав Міхельс.

 

З цієї причини Міхельс відійшов від соціалізму та став підтримувати Беніто Муссоліні, вважаючи, що керівники ніколи не уступлять свою владу масам, а лише іншим, більш сильним, керівникам.

Р.S. Із «залізним законом олігархії» Роберта Міхельса напряму пов’язаний «залізний закон бюрократії» Джеррі Пурнеля, який говорить:

 «У будь-якій бюрократичній системі ті, хто працює на благо бюрократії, завжди захоплюють владу. Ті ж, хто виконує завдання, заради яких ця бюрократія існує, відтираються системою, а іноді зникають і повністю».



Джерело

Від Світлана Савіцька

Журналіст, уродженець Костопіля, працювала перед війною в одній із Рівненьских газет журналістом.