Пн. Лют 26th, 2024

Сергію 37 років. Народився він на Кіровоградщині. Там і минало його дитинство та юність. Вищу освіту чоловік здобував у Дніпрі.

– П’ять років я навчався на залізничника, за спеціальність «Інженер-механік». Паралельно проходив навчання на військовій кафедрі. Далі життя “занесло” у столицю. Майже постійно працював механіком на залізниці: спершу державній, а згодом у приватній, – розповідає Сергій.

В чоловіка є сім’я. Разом із дружиною виховують двоє діточок: донечці 9 років, а сину – 2,5. Ще у 2021 році Сергій неодноразово думав про те, що буде робити, якщо таки розпочнеться широкомасштабне вторгнення. І щоб бути готовим до будь-якого перебігу подій він вирішив, що хоче покращити свій військовий вишкіл.

– Я був морально готовий до того, що розпочнеться велика війна і не лише на Донбасі. Новини у ЗМІ говорили про ймовірний напад окупантів, хоча багато хто до останнього моменту відмовлявся у це вірити.

Ще в грудні 2021 року я обдумував, що буду робити, коли усе почнеться. Я хотів вступити в київську ТРО, щоб отримати якісну базу з загальної військової підготовки. І навіть у січні був у них на співбесіді. Для вступу мені дали величезний список документів, які я так і не встиг зібрати, – пригадує Сергій.

24 лютого 2022 року – дата, яку назавжди запам’ятають українці. З цього дня для кожного розпочався новий відлік.

– Я добре пам’ятаю цей день. Ми були в Києві. На руках двоє маленьких дітей. І першим ділом потрібно було думати про їхню безпеку. Тому вирішили з дружиною їхати на її Батьківщину – на Рівненщину. Хоча і там, що завгодно могло статись.

З Києва ми почали виїжджати ще з вечора 25-го. Якраз тоді повідомили, що в Гостомелі «висадився» моск@льський десант і там почалися бої. Щоб потрапити на Рівненщину, ми поїхали в сторону Вінниці, бо в якийсь момент “житомирська траса” була вже перекрита. В Інтернеті писали про те, що рускі “перерізали” трасу і розстрілюють цивільні автівки. І хоч наш шлях був довший, але на щастя ми живі та здорові приїхали до свого місця призначення, – розповідає нинішній військовий.

Коли молода сім’я прибула до рідних, то Сергій прийняв рішення йти у лави ЗСУ. І вже наступного дня стояв на порозі місцевого ТЦК та СП.

– Мені відмовили у мобілізації. Причина – місце приписки. В армію мене мобілізували лиш після третьої спроби. Це був початок березня. Мене розподілили у 23 інженерно-позиційний полк Командування Сил підтримки Збройних Сил України.

Важко підібрати слова, щоб описати тодішні емоції. Приємно вражали люди, які зібрались захищати Україну.

Багато з них спеціально повернулися із закордону. Усі свідомі. Нас називали мобілізованими, але по суті – ми добровольці. І хоча на початках нам усім було важко, але одночасно – було піднесення. Бойовий дух зашкалював. Ніхто не думав, що ця війна затягнеться. Ми були налаштовані рішуче. Вважали, що попереду лише кілька місяців боротьби і ми всі повернемось до звичного життя.

Також я пам’ятаю, як чоловіки масово стояли в чергах до військкоматів і щиро засмучувались, коли їх не брали “по здоров’ю”, чи як мене – “по приписці”. А зараз багато змінилось.., – говорить, розводячи руки, старший лейтенант.

Весною 2022 року Сергія було призначено на посаду командира інженерно-позиційного взводу в одному із підрозділів полку. Після навчань розпочались ротації, які тривали на різних напрямках фронту.

– Я майже постійно перебуваю на ротаціях. І хочу сказати, що у мене прекрасна команда. Несу службу з чудовими та відповідальними людьми. Вони не уникають труднощів. Часто проявляють ініціативу. Вони хочуть змін в державі. І хочуть бачити Україну вільною та успішною країною.

На жаль, наша рота у 2022 році втратила 3 хлопців. Цього ж дня 5 наших військовослужбовців отримало поранення. Хлопці й далі служать, але поранення про себе нагадують, – каже військовий.

Про ротації й «життя на фронті» захисник воліє не розповідати. Говорить лиш про те, що сьогодні як і два роки тому, його бажання не змінилось. Сергій, разом із побратимами, далі хоче вигнати ворогів з української землі.

– Також я хотів би пошвидше повернутися до цивільного життя. Знову приїхати з сім’єю в Київ і там жити й працювати на своїй роботі, котра приносила мені задоволення. Але наразі я в армії й стараюсь в міру своїх можливостей робити все, що від мене залежить.

Мрію про те, щоб ми усі могли повернутися до того життя, яке мали до 24 лютого 2022 року. Тоді ми справді були щасливі і навіть самі про це не знали.., – говорить захисник.

За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові і військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання військового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України, старший лейтенант Сергій Я. нагороджений президентською відзнакою “За оборону України”.

За інформацією служби зв’язків з громадськістю 23 інженерно-позиційного полку. 

Джерело

Від Світлана Савіцька

Журналіст, уродженець Костопіля, працювала перед війною в одній із Рівненьских газет журналістом.