Пн. Лип 22nd, 2024

Ave Volodymyr! (АК)

Зеленьсикий, як — Князь Володимир: це був би цікавий поворот. Погодьтеся

Володимир Путін у крайньому спічі знову показав як добре він знає Конституцію України і чому Зеленський вже – «нелегітимний Президент». Путін у чомусь правий і напрошується, бо…

Насправді, Володимира Зеленського нам треба висвятити на Князя Русі-України.

Єдине, що цьому має передувати Об’єднавчий собор УСІХ Православних Церков України, спільна Євхаристія та Молебень у Святій Софії, а після цього обрання – ЧЕРЕЗ СЛІПИЙ ЖЕРЕБ на Софійській площі у Києві – першого Патріарха помісної Української Церкви.

 

Патріарха – незалежного ні від Риму, ні від Москви, ні від Фанару.

Ліворуч і дещо в глибині усміхається — Блаженніший Святосла́в — Отець і Глава УГКЦ. Ближче до нас Блаженніший Митрополит Онуфрій (УПЦ) та Блаженніший Митрополит Епіфаній (ПЦУ): всі щиро випромінюють — дружність

Такий Патріарх матиме вже змогу висвятити на престол і Князя Володимира (Зеленського), який – відповідним чином складе повноваження Президента і надалі опікуватиметься: Військом, Ветеранами, Дітьми-сиротами та іншими символічними і важливими для нації – гуманітарними питаннями – у дусі істинного Православ’я та Християнства.

Фактично це стало б Тріумфом української єдності та символічним розгромом РФ та всіх московських претензій на «Руський Мир».

Тим часом, пропонуємо Вашій увазі цікавий допис українського філософа Сергія Чаплигіна про Зраду, Пекло, Данте та Монархію

ПРО ЗРАДУ ДАНТЕ — ПАТРІОТА ІТАЛІЇ

Данте в своїй «Божественній комедії» поміщає зрадників, вмерзлих по шию в льодяне озеро Коцит, з обличчями зверненими донизу у IX коло пекла під охорону Люцифера, вважаючи їх найсерйознішими грішниками,

Нагадаю. Це IX коло поділено на чотири пояси: Каїна, Антенора, Птоломея та Юди.

Зокрема, Каїн уособлює зрадників рідних, Антенор – зрадників батьківщини (це той який зрадив Трою та ліхтарем з міського муру подав знак грекам до штурму), Птолемей – зрадників гостей (намісник в Єрихоні, який, запросивши до себе свого тестя і двох його синів, підступно вбив їх на бенкеті) та Юда Іскаріот – зрадників своїх благодійників (який продав себе за тридцять срібників, зрадивши довіру Господа).

Чому саме таке відношення у Данте Аліг’єрі до зрадників?

Для цього потрібно повернутися в ті часи, коли писалася «Божественна комедія».

Її мабуть би не було, якби не ґвельфи та ґібелліни, війна між якими для Данте була не порожнім звуком.

Отже, дуже стисло та схематично.

  • Упродовж XII—XV століть в Священній Римській імперії відбувався перманентний збройний конфлікт між прихильниками папи та імператор – так званні Війни ґвельфів і ґібелінів.
  • Ґвельфи асоціювали себе з Папою Римським. До них примикали, як правило, ті, кому не подобалися тиранічні замашки ґібеллінів та ті, хто хотів зберегти більш-менш представницькі органи управління і свою участь у них – купці, банкіри та ін. У Флоренції, що тоді була центром європейської торгівлі, їх позиції були досить потужні.
  • Їхні супротивники ґібелліни хотіли, аби Папи не втручалися у справи незалежних італійських республік, міст та герцогств. В імператорі Священної Римської імперії вони не бачили загрози своїй владі, – адже той знаходився в Ахені, за Альпами, і до Італії діставався не часто.
  • В результаті цієї боротьби у Флоренції владу захопили ґвельфи і всі ґібелліни були видворенні з міста.
  • Але політична боротьба тривала й далі – флорентійські ґвельфи розділилися на дві фракції – поміркованих білих ґвельфів, готових до примирення з колишніми політичними противниками та папських радикалів – чорних ґвельфів.

Данте якраз і перебував у епіцентр всіх цих політичних подій.

Він був активним громадянином, брав участь у політичному житті рідного міста, воював за нього в перших рядах, у якийсь момент навіть обіймав посаду пріора.

Але місто не відплатило йому за це подякою.

Правлячі позиції на той момент у Флоренції займали саме білі ґвельфи до яких належав і майбутній всесвітньо відомий поет.

 

Але невдовзі в місті владу захопили чорні ґвельфи на чолі з папою Боніфацієм VIII.

 

Багатьох білих ґвельфів стратили, решту позбавили майна і вислали.

 

У лавах вигнанців опинився і Данте. Більше того, повернення на батьківщину обіцяло йому страту через спалення.

 

Перспектива, скажу вам, така собі.

Свою «Божественну комедію» Данте писав уже «в еміграції», тому не дивно, що багатьох своїх політичних противників він помістив у пекло. Наприклад, папу Боніфація не мало не мало у восьме коло, за симонію (продаж і купівля церковних посад або духовного сану)

До білих ґвельфів Данте належав не випадково.

Він покладав великі надії на сильного імператора, який одного разу перейде Альпи, припинить міжусобні чвари та об’єднає Італію.

 

Він настільки вірив у цю ідею, що коли імператор Священної Римської імперії Генріх VII Люксембурзький направив свої озброєні загони до Італії, захопив північні території і навіть обложив Флоренцію, він його підтримав.

 

Для флорентійських чорних ґвельфів це була зрада.

Саме тоді він пише свій трактат «Про монархію», де дає теоретичне обґрунтування ґібеллінству і розкриває свою ідею всесвітньої монархії.

Але Генріх VII не виправдав дантівських надій. Імператор не об’єднав Італію, не навів лад, а тільки ввів там нові податки. Не захопив він і Флоренцію та не повернув Данте із заслання.

 

Флорентійці Данте цього не пробачили – ні під жодну з амністій він не потрапив.

 

До кінця життя він так і не повернувся на свою улюблену батьківщину, двадцять років провів у поневіряннях по Європі і помер у Равенні, далеко від рідного дому.

*АК — авторська колонка: всі думки — авторські



Джерело

Від Світлана Савіцька

Журналіст, уродженець Костопіля, працювала перед війною в одній із Рівненьских газет журналістом.