«Духовний фронт»
Найкраще рішення релігійного питання це об’єднання всіх Православних церков в єдину Українську Помісну Православну Церкву.
Як виглядає, шлях до такого об’єднання пропонує нині Вселенський Престол у Константинополі.
Шлях цей має назву – Екзархат.
Нижче подаємо деякі ключові витяги з матеріалу на сайті «Духовний фронт», який показує – чому деякі сили – проти об’єднання у такій формі.
Ліворуч і дещо в глибині усміхається — Блаженніший Святосла́в — Отець і Глава УГКЦ. Ближче до нас Блаженніший Митрополит Онуфрій (УПЦ) та Блаженніший Митрополит Епіфаній (ПЦУ): всі щиро випромінюють — дружність
Поштовхом до ширшого публічного обговорення стала публікація у поважному грецькому виданні Orthodox Times — «Вселенський Патріархат може вирішити українську церковну кризу через тимчасовий Екзархат».
Її логіка така:
- Вселенський Патріархат, як Перший Престол, має не лише право, а й обов’язок діяти для збереження єдності там, де місцеві механізми вичерпано. Конкретний інструмент, який пропонується, — тимчасовий екзархат під омофором Вселенського Патріархату для тієї частини УПЦ, що готова розірвати канонічну залежність від Москви, але з різних причин поки не може приєднатися до ПЦУ.
- Екзархат розглядається не як конкуренція ПЦУ і не як ревізія Томосу, а як практична реалізація його логіки з метою доведення єдності до реального — а не декларативного — стану.
Аргумент моменту простий:
Якщо питання об’єднання не буде вирішене церковно-канонічно, то швидше за все, воно не буде вирішене взагалі і стане предметом політичних маніпуляцій.
Екзархат під омофором Вселенського Патріархату міг би стати – виходом для України.
Фото до публікації у виданні Orthodox Times
Реакція в середовищі УПЦ
На час написання цього тексту офіційних повідомлень від УПЦ чи її уповноважених осіб не було.
Водночас на різних щаблях церковного середовища висловлюється зацікавлення цією ідеєю й бачення її як виходу з цугцвангу, що мовою дипломатії є досить чіткими сигналами про готовність до діалогу.
- У дискусії щодо тимчасового екзархату під омофором Вселенського Патріархату в середовищі УПЦ дедалі чіткіше вимальовується ключова рамка: як зберегти та підтвердити власну канонічну легітимність – громад і духовенства — як у перехідний період, так і в перспективі.
- У значній частині УПЦ відбулася десакралізація канонічної підлеглості Московському Патріархату як «гарантії» власної канонічності.
- Інша частина УПЦ усе ще залишається в орбіті еклезіологічних міфів РПЦ, однак наразі ця частина не виглядає більшістю.
Іконографічною для значної частини УПЦ, що готова безповоротно виходити з-під канонічного підпорядкування Московському Патріархату, можна вважати позицію протоієрея УПЦ Сергія Прокопчука (керівника офісу Софійського Братства, яке має практичні успіхи в діалозі між УПЦ і ПЦУ), висловлену в авторській статті на сайті Софійського Братства: тимчасовий екзархат — найменш ризикований механізм для громад, готових остаточно розірвати залежність від Москви, але ще не готових до негайного приєднання до ПЦУ.
Поряд із цим у ширшому колі духовенства УПЦ проступає обережно-прагматичний підхід: готовність розглядати екзархат за наявності заздалегідь прописаних гарантій.
Спільний знаменник цих підходів очевидний: екзархат розглядається як спосіб підтвердження та збереження канонічної легітимності у процесі від’єднання від Московського Патріархату.
Тобто, в УПЦ на різних рівнях демонструють, у більшій чи меншій мірі, відкритість до діалогу з цього питання.
Позиція ПЦУ
Її висловив речника Київської Митрополії ПЦУ Епіфанія – митрополит Євстратій (Зоря)
В його ефірі на YouTube-каналі «Віче» досить гучно звучить побоювання «паралельних вертикалей» і розмиття суб’єктності Помісної Церкви, що зрозуміло:
Нині в ПЦУ сильна позиція, і ділитися власними монопольними правами не хочеться.
В цьому ж ключі написана й анонімна стаття «Тимчасовий екзархат — московський «троянський кінь» для Церкви України», в якій взагалі неназваним автором явно перейдена межа канонічної дискусії в бік образ та емоцій.
Чи може тимчасовий, добровільний і строковий екзархат діяти в межах Томосу та прерогатив Першого престолу як інструмент пастирського миру там, де локальні засоби вичерпані?
Відповіді у тексті фактично немає — є радше мобілізаційна метафорика.
Також дивними виглядають претензії й безпідставні звинувачення на адресу самого видання, адже Orthodox Times — поважне медіа, яке послідовно підтримує становлення ПЦУ; імовірно, це чи не єдине видання, що системно презентує новини з життя ПЦУ для грецькомовної й англомовної аудиторій, причому за охопленням — значно ширше, ніж комунікації самої ПЦУ, аби про неї знали в інших Помісних Церквах.
Реакція в РФ
Російські церковні ресурси зустріли ідею тимчасового екзархату для УПЦ під омофором Вселенського Патріархату негативно (до речі, в унісон із ПЦУ), з явною тривогою й риторикою стримування, але з діаметрально різними висновками.
Загальний наратив зводиться до того, що екзархат нібито є «поетапним влиттям УПЦ у ПЦУ» і «маскуванням поглинання».
Причина нервової тональності — звуження реальних важелів впливу РПЦ на середовище УПЦ.
За цих умов перехідний, добровільний та строковий екзархат — це канал збереження канонічної легітимності для частини УПЦ без «сірих зон», що фактично обходить ключові точки контролю РПЦ.
Натомість у межах перемовин щодо припинення війни Росія наполягає на включенні до гуманітарного блоку мирної угоди формули «особливого статусу»/«відновлення прав» для релігійного об’єднання УПЦ як структури, канонічно пов’язаної з Москвою.
Що таке «тимчасовий екзархат» у практиці
Тимчасовий екзархат під омофором Вселенського Патріархату — це перехідна канонічна опіка з визначеними правилами й строком.
Він потрібен тим, хто не готовий безпосередньо приєднатися до ПЦУ, але прагне вийти з московської канонічної залежності без ризику втрати легітимності чи скочування в схизму.
Завдання екзархату — не будувати паралельну вертикаль, а підвести сторони до сумісності: здійснювати канонічний супровід і перевірку дисципліни, гармонізувати статути та навчальні програми, регламентувати співслужіння там, де це не провокує конфліктів, і знімати давні еклезіологічні травми.
Послідовність дій:
Публічне взаємне визнання базових принципів і зняття претензій → відновлення євхаристійної спільності там, де існують необхідні умови → об’єднавчий собор і інституційне злиття на узгоджених правилах.
Після досягнення критеріїв екзархат припиняє існування, бо свою місію виконано.
Це не ревізія Томосу, а коректна процесуальна його реалізація, вважають автори видання «Духовний фронт»
Що це дає державі, Церкві та суспільству
- Для держави – менше конфліктів і зрозумілі процедури без втручання у еклезіологію і віровчення.
- Для міжнародної репутації – переконливі аргументи верховенства права й дотримання свободи совісті без силових практик.
- Для громад – легальний канонічний простір.
- Для всієї церковної спільноти – послідовний сценарій інтеграції, що завершується інституційною єдністю.
Україна входить у період, коли церковне питання неможливо відсунути «до кращих часів», навіть якщо його тимчасово перекривають інші екзистенційні виклики.
Тимчасовий екзархат – це добровільний вихід із московської залежності частини українського православ’я, запобігання ризикам підпілля, відмова від політичних винятків і повернення процесу в канонічну площину – із подальшим єднанням спочатку у взаємному визнанні та євхаристії, а далі – в інституційній формі.
Це маршрут, на якому ніхто не втрачає гідності, а виграють і Церква, і держава.
Про Духовний фронт
«Духовний Фронт України» – інформаційно-аналітична платформа на релігійну, соціальну, безпекову тематику.
- Команда «Духовного Фронту» – це громадська ініціатива – спільнота релігійних експертів, журналістів та публіцистів, що сформувалась у 2018 році під час плідної командної праці та спільної участі в процесах становлення помісної автокефальної Православної церкви України.
Повний текст публікації на сайті «Духовного фронту» містить ширший аналіз та усебічний аналіз ситуацій. Запрошуємо до прочитання: