Нд. Кві 21st, 2024

“Танцювальна” чума, 1518 рік

У липні 1518 року у Страсбурзі (який на той час був частиною Священної Римської імперії) стався спалах так званої “танцювальної” чуми.

Тоді жінка на прізвище Троффеа (Troffea) вийшла на вулицю міста й почала нестримно танцювати. Впродовж тижня до неї приєдналися ще 34 людини, а впродовж місяця – близько 400 осіб (переважно жінок). Всі вони танцювали без зупину впродовж кількох тижнів поспіль, допоки не падали від знесилення.

Епідемія тривала до вересня 1518 року. За цей час багато з тих, хто танцював, помер від серцевих нападів, інсультів або фізичного виснаження. Деякі джерела свідчать про те, що в окремі періоди “танцювальної” чуми, помирало до 15 осіб на день.

Ці події підтверджуються історичними документами (записами лікарів, місцевими хроніками, документами міської ради тощо).

Сучасники припускають, що насправді в місті могло статися харчове отруєння психоактивними ріжками (хвороба злаків, яку викликають специфічні гриби). Алкалоїди, що містяться у ріжках, за хімічною структурою близькі до психоактивної речовини ЛСД (спочатку його було синтезовано саме з них).

Салемські “відьми”, 1692-1693 роки

Горезвісне полювання на салемських відьом – одне з найвідоміших в історії.

Все почалось у січні 1692 року в новоанглійському місті Салем, коли в доньки та племінниці пастора Семюела Перріса (9-річної Елізабет Перріс і 11-річної Ебігейл Вільямс) з’явилися симптоми невідомої хвороби.

Дівчата кричали, видавали дивні звуки, ховалися під меблями, при цьому їхні тіла набували незвичайних поз. Обидві дівчинки жалілись, буцімто їх хтось “колов шпилькою і ножем”, а коли пастор намагався читати проповідь, вони затикали вуха. Після того як лікар не знайшов жодних “фізичних” причин хвороби, він вирішив що дівчата стали жертвами відьми.

Незабаром кількість хворих дівчат збільшилася, а беззахисних жінок навколо (жебрачок, вдів, служниць, жінок інших національностей) почали масово звинувачувати у відьмівстві й страчувати.

Переслідування відьом почали виходити за межі Салема – хворих дівчаток возили в інші міста, щоб і там шукати одержимих дияволом. З лютого 1692 року до травня 1693 року в Салемі тривав масовий судовий процес. За звинуваченням у чаклунстві 19 жінок було повішено, а одного чоловіка – вбито камінням. В цілому було арештовано від 175 до 200 осіб (не менше п’яти з них померли).

Сучасники припускають, що причиною цих подій могли бути: харчове отруєння (тими ж таки ріжками), невідомі на той час хвороби, особливості психології пуритан і змова дітей, масова істерія.

“Письменницький” тремор, 1892 рік

У 1892 році у школярок в одному з регіонів Німеччини почали нестримно тремтіти руки, коли вони намагалися писати. У декого з постраждалих спостерігалася амнезія та зміна свідомості.

Наступного року подібний тремор був помічений у студентів у Швейцарії.

На думку сучасників, так званий “письменницький” тремор, що прокотився Європою, міг бути результатом нового методу навчання дітей та юнацтва. Тоді у навчальних закладах запроваджували регулярні складні вправи, які завдавали молоді фізичної шкоди.

Дехто вважає, що тремор став “підсвідомим способом уникнути страшних уроків письма”.

“Божевільний Гассер” із Маттуна, 1944 рік

В середині 1940-х років американське містечко Маттун (штат Іллінойс) накрила паніка.

Все почалось наприкінці серпня 1944 року, коли місцева мешканка Алін Керні відчула вночі дивний “нудотний солодкий запах” у спальні, після чого в неї трапився параліч нижньої частини тіла. Її чоловік пригадав, що коли повертався ввечері з роботи, побачив біля свого дому незнайомця.

Історія подружжя потрапила на першу шпальту місцевої газети. В ній припускалося, що десь містом “бродить дивний “анестезіолог”, який розпилює отруйний газ. Після цього про подібний “досвід” почали розповідати інші люди. Вони також відчували вночі дивний запах, після чого почувалися зле. Дехто розповідав про кашель і нудоту, інші – про слабкість і параліч.

Паніка почала ширитись містом, адже на думку місцевих, поруч із ними перебував “анестезіолог-привид”, або ж “божевільний Гассер”. Люди перестали виходити з будинків, підозрювали один одного.

Таємничого зловмисника так і не знайшли. А “жертви нападника” доволі швидко оговтались і не мали довготривалих наслідків.

Сучасники вважають, що ніякого “Гассера” насправді могло не існувати. Маттун був невеликим виробничим містечком, розташованим на перетині кількох залізниць посеред нескінченних сільських господарств. Тож, імовірно, неприємний запах не мав нічого спільного зі “зловмисниками”.

“Епідемія хрущів”, 1962 рік

У червні 1962 року у робітників однієї з текстильних фабрик США почали з’являтися дивні симптоми. Близько 60 осіб повідомили про висипи на тілі, нудоту та оніміння.

ЗМІ швидко вхопилися за цю історію, назвавши випадок “чумою хрущів”, адже робітники щиро вважали винними у своїх недугах комах.

Водночас викликані на місце події ентомологи не виявили там жодних слідів хрущів.

Дещо згодом психологи, які спілкувались із хворими працівниками, виявили, що понад 90% постраждалих працювали в одну зміну (більшість із них – понаднормово). Крім того, 50% “хворих” повідомили про симптоми лише після того, як прочитали новини у ЗМІ.

Сучасники припускають, що винуватцями “епідемії” стали насправді стрес, перевтома і навіювання.

“Епідемія сміху” в Танганьїці, 1962 рік

У 1962 році на західному узбережжі озера Вікторія (територія сучасної Танзанії) сталась так звана “епідемія сміху”.

Вона розпочалась неподалік селища Кашаша, коли невелика група учнів у місцевій школі-інтернаті почали сміятися. Через тиждень сміялося вже пів школи, а через місяць її довелось закрити на карантин.

При цьому дітей перевели до інших навчальних закладів, в яких незабаром також був помічений безконтрольний сміх. “Епідемія” торкнулась понад тисячі осіб. У декого були помічені інші симптоми – висипання, проблеми з диханням, непритомність. У результаті тимчасово були закриті чотири школи.

Через 6-18 місяців (в залежності від району) “епідемія” зникла настільки ж швидко й загадково, як і почалася.

“Людина-мавпа” в Індії, 2001 рік

У травні 2001 року в індійській столиці Нью-Делі почали з’являтися множинні свідчення про зустріч людей із дивною мавпоподібною істотою. Вона, буцімто, з’являлася в нічний час і нападала на людей.

Свідчення часто були суперечливими, проте найчастіше описувалася істота близько 120 см заввишки, вкрита густим чорним волоссям, з металевим шоломом, металевими кігтями (що світяться), червоними очима і трьома кнопками на грудях.

Від забоїв, укусів і подряпин нібито постраждали понад 15 людей (найчастіше – чоловіки з низьким соціально-економічним статусом). Дехто з них спав на дахах через спеку. Двоє людей загинули від падінь (які також пов’язали з “людиною-мавпою”) – один чоловік впав із даху, інший – на сходах.

Дехто вважає, що причиною цих подій стала спека, перевтома і масова істерії на тлі численних повідомлень ЗМІ про “монстра”.

Від Світлана Савіцька

Журналіст, уродженець Костопіля, працювала перед війною в одній із Рівненьских газет журналістом.