«Добре, що запалали танкери. Це важливіше за багато що інше» (с)
Ігор Луценко на війні, фактично, з 2014 р.
Україна – під тиском. Всі прагнуть нашої поразки: і РФ, і США.
Генштаб уперто все не хоче переходити до «Оборони без Піхоти», хоча робочу схему такого переходу йому вже пояснили всім буквально на пальцях.
У суспільстві ж побутує думка, що «залишилося вже недовго». Але такі умонастрої лише збільшують загрозу поразки.
От що пише Ігор Луценко – з передової:
Ihor Lutsenko
– Кінець війни, мир, перемир’я, призупинка не трапляться ні завтра, ні післязавтра.
Буквально через пару місяців ми зауважимо, що наступив п’ятий рік розмов про те, що війна ось-ось закінчиться.
Наступить п’ятий рік медійне споглядання дипломатичних столів, людей у краватках, які невтомно роздувають свою значимість і спекулюють ілюзіями контролю та бажаннями миру.
Однак сила, котра керує реальністю, має зовсім іншу природу та інакшу форму.
Обличчя російського солдата – ось обличчя реальності.
На сьогодні воно все ще повне приреченої рішучості.
На нього не так вже й направлені софіти і телекамери, але саме там слід шукати відповідь на те, хто керує потаємними струнами світу, хто визначає долю планети.
І поки що це потворне обличчя, обличчя огидної війни, котру росіяни ведуть проти віри, надії та любові, все ще обіцяє нам продовження марафону.
Групка пришелепкуватих забудовників, котра примхою долі і мареннями глибинного народу опинилася на високих пагорбах, вірила в те, що людьми керує не лють і любов, а якісь потаємні і нікому не видимі нитки.
Ця групка сподівалася, що тепер вони стануть цими ляльководами світу, вершителями доль, котрі грошима і брехнею пройдуть світ туди й назад.
Але виявилося, що у людини і сестри її війни не така природа.
Що навіть їх родичі забудовників по цинізму — хазяї кремля — мислять і дихають зовсім по-іншому, хоча так само не вірять ні у що світле.
Виявилося, що гроші — занадто мало для кремлівських, і що ті не зупиняться ні під яку обіцянку гешефту.
Бо кров солодше за долари, карта влади завжди б’є карту грошей.
Розслабити, розділити і обманути — лише для цього запускають у всі роки війни ці мирні плани.
Приховати реальність, у яка вимагає менше триндіти, а більше битися, вимагає перестати чекати чуда і нарешті почати жити і радіти. Перемога вже кілька разів приходила, але нас не було вдома.
***
Ну, нарешті запалали танкери.
Це важливіше за багато іншого.
10 листопада в Ігоря Луценка — екс-нардепа та одного з лідерів Майдану — був День народження. Йому 47. Вже понад 10 років він на війні