«Легенда»: чому залізнички України до цих пір із теплотою та повагою згадують Кирпу? (ФОТО)

«Людина, яка зуміла змінити все» (с)

Георгія Миколайовича Кирпи не стало рівно 21 рік тому (27 грудня 2004 р.), але світла пам’ять про нього живе

Існує думка, що Георгій Кирпа – це один із найбільших «втрачених шансів» України.

Що, якби Кучма на початку 2000-х зробив ставку не на Януковича, а саме на Кирпу, то наша країна змогла б уникнути не лише всіх потрясінь, а вже догнала б у розвитку, як мінімум, сусідню Польщу.

Принаймні, в це вірить багато залізничників, які на власні очі побачили справжнє – чудо трансформації – своєї рідної галузі: із геть занедбаної до надзвичайно сильної і передової.

Стенди в пам’ять Г.М. Кірпи на вокзалі в Ужгороді. Фото 2015 р.

От, як про це написали днями в групі Незабутнє депо «Львів-Схід»

– Недавно «у вузькому колі» зустрічався з ветеранами-залізничниками. Як це часто у нас буває, зайшла мова про Георгія Миколайовича Кірпу, про те, що найбільше запам’яталося з того часу.

Не встиг я повідати про подробиці впровадження першого «Столичного експресу», як мій давній товариш, на початку 2000-х – машиніст 1 класу електровозного депо – замріяно каже: «А я найбільше пам’ятаю, як Кірпа різко піднімав зарплати, відразу на декілька десятків процентів, і як ми нарешті почали жити, а не виживати».

Його підтримав молодший колега-колійник, у якого в ті роки був початок професійної кар’єри на посаді шляхового майстра:

«Тільки-но Георгій Миколайович став Гендиректором, відразу пообіцяв, що зарплата на залізниці буде не менше 100 доларів.

Враховуючи тодішній рівень цін, це були пристойні гроші.

До приходу Кірпи ми отримували десь 50-60 доларів на місяць та й ті з постійною затримкою, до того ж частину зарплати – цукром, мукою чи щебенем.

Звичайно, ми спочатку не повірили. Але вже буквально за декілька місяців почали отримувати «сотку», а потім більше і більше.

Влаштуватися зі сторони на залізницю «в штат» стало майже неможливим, а тимчасовими працівниками на робітничі посади до нас приходили люди з вищою освітою».

Колишній начальник вокзалу серед найкращих споминів назвала не тільки кардинальну модернізацію її і сотень інших вокзалів, а й премію до 8 Березня, яку за наказом Кірпи виплатили всім жінкам, працюючим на залізниці:

«У нас зарплата тоді була, здається, на рівні плюс-мінус 400 гривень.

І раптом напередодні жіночого свята вперше отримуємо додаткову премію по 100 гривень, просто в якості подарунка і визнання ролі жінки.

Абсолютно кожна, незалежно від посади і окладу. Було дуже приємно, дуже святково на душі».

Що ж, кардинальне підвищення рівня життя і статусу залізничників дійсно було одним із головних пріоритетів Георгія Миколайовича.

Про це Кірпа заявив нам, тільки-но призначеним начальникам залізниць, на першому ж засіданні Ради «Укрзалізниці» під своїм головуванням. І скоро про те, що це не просто слова, змогли переконатися і залізничники, і вся країна. Це теж був у якомусь сенсі «вертикальний злет».

Адже загалом Георгій Миколайович заробітну плату залізничникам підвищував сім разів, і за цей час вона зросла в середньому в понад 4 рази.

Що важливо, рівень цін та курс долара до гривні (5,3 – 5,4 грн.) з початку 2000-го до кінця 2004 року залишався практично незмінним.

Георгій Кірпа домігся того, що середня і мінімальна зарплати працівників «Укрзалізниці» стали вищими за середню і мінімальну зарплати в Україні в 1,7 – 1,8 рази.

Але не тільки через привабливу зарплату, майже вдвічі вищу ніж в інших галузях, стояла тоді ціла черга з бажаючих працювати на залізниці, у тому числі на робітничих посадах.

Велике значення мали пільги і соціальні гарантії залізничників.

Можливість лікуватися в галузевих медзакладах, оздоровлюватися в санаторіях, відправляти дітей в літні дитячі оздоровчі центри, займатися спортом тощо (на оновлення і розвиток залізничних об’єктів соціальної інфраструктури виділялися солідні кошти).

Додаткові дні оплачуваних відпусток. Медичне страхування працівників і пенсіонерів (для останніх – за рахунок залізниці).

Безкоштовний річний проїзд в приміському сполученні.

Два квитки на рік для безкоштовного проїзду туди і зворотно в дальньому сполученні, звісно, разом з дитиною (утриманцем), в тому числі один квиток – залізницями України, другий – залізницями країн-учасниць СНД, який можна було використати і для внутрішньої подорожі.

Галузеві доплати до пенсій для 220 тисяч пенсіонерів «Укрзалізниці».

Два десятки надбавок і доплат до тарифних ставок і посадових окладів тощо. Тільки одна цифра – на надання не передбачених законодавством України пільг і гарантій за колдоговорами на залізницях України тоді витрачався один мільярд гривень за рік.

І ще один факт. 14 грудня 2001 року з метою закріплення пільг на тривалий період «Укрзалізниця» вперше уклала з профспілками Галузеву угоду терміном не на рік, а на 5 років – на 2002 – 2006 рр.

…Не дивно, що залізничники, які пережили злиденні 90-і роки, так глибоко шанують Георгія Кірпу.

Уявіть умовну залізничницю зразка 1999 року з зарплатою 180 гривень, яка надриваючи руки тягне додому 30 пляшок оцту, що їй дали в рахунок частини зарплати.

У неї на роботі третій місяць стоїть теж «зарплатний» мішок цукру і треба нарешті його забрати, бо вже споловинився).

Вона вірить, що її залізниця глибоко збиткова, що може бути ще гірше – і не знає, що за цей же самий 1999 рік майже 600 так званих «посередників» забрали в «Укрзалізниці» понад 1,6 млрд. гривень.

І не знає, що зовсім скоро процес тривалого пограбування залізниць зупинить характер і воля однієї людини – Георгія Кірпи.

Людини, яка зуміє змінити все.