Допис військового отримає сотні репостів
Михайло Федоров, призначений Міністром оборони, нещодавно, озвучив ключові завдання від Президента Зеленського.
Мовляв, ключова задача довести число постійних втрат ворога в живій силі до 50 000 на місяць, при повній зупинці його просування вперед.
Ціль непогана, але пропонований нижче Текст від Ігоря Чернецького наводить фокус на один дуже важливий аспект.
Подаємо без змін
Ігор Чернецький зі своїми побратимами (серпневе фото)
Найгірша помилка у війні — це не неправильний маневр.
Найгірша помилка — неправильна модель війни в голові.
Бо можна мати людей, техніку, плани, навіть правильні гасла.
Але якщо ти воюєш «вчорашньою війною», тебе знищать «завтрашньою».
Ось чотири ключові помилки, які ми регулярно бачимо — і на полі бою, і в державних рішеннях.
1) Воюємо масою, коли вирішує швидкість циклу
Ми досі часто мислимо категоріями: «скільки людей», «скільки стволів», «скільки бригад». А реальність давно інша.
Сьогодні вирішує не маса як така, а швидкість циклу:
знайшов → зрозумів → прийняв рішення → уразив → повторив.
Хто швидше проходить цей цикл — той і диктує темп. Навіть якщо в нього менше людей. Навіть якщо в нього гірша “класична” армія.
Маса без швидкого циклу — це просто “щільність цілей”.
2) Будуємо лінію оборони, коли насправді потрібна система полювання
Лінія оборони — це форма.
Вона має сенс лише тоді, коли під неї є інструмент контролю простору.
Сьогодні лінія без активної системи ураження — це не “оборона”.
Це статичне очікування удару.
Реальний захист зараз часто виглядає так:
- мережа сенсорів, БПЛА, РЕБ, групи швидкого ураження.
Тобто не “тримати”, а полювати.
Бо якщо ти не вбиваєш “очі” ворога, не зриваєш його цикл, не вибиваєш операторів, не палиш логістику й вузли — він просто продавлює тебе масою FPV, КАБами, артилерією, роями, і ти поступово стираєшся.
Оборона без полювання — це оборона на виснаження.
А виснаження ми не маємо права програвати.
Фото з ФБ-сторінки Ігоря Чернецького
3) Віримо в «велику зброю», коли виграє «дрібна серійність»
Ми дуже любимо «велику ставку»: одна система, яка «переламає війну», один «чудо-засіб», один «універсальний вирішувач».
Але на практиці війна 2025–2026 часто виграється не «великим», а масовим і простим.
Перемагає той, хто може:
- масштабувати дешеві рішення
- швидко адаптувати їх
- штампувати серіями
- оновлювати тактику щотижня, а не раз на рік
Дрібна серійність — це те, що дає стійкість, темп і перевагу у виснаженні.
Велика зброя важлива.
Але без масової серії «дрібного» вона перетворюється на рідкісний актив, який постійно ловлять, палять і «вимикають» тактикою.
Ігор Чернецький, взагалі-то, ходить з оселедцем
4) Плануємо «як у 2022», а противник уже в 2026
Це найнебезпечніше.
2022 рік — це війна іншого типу: інші щільності, інші вікна можливостей, інша роль БПЛА, інший рівень РЕБ, інші темпи.
Сьогоднішня війна — це:
- інша тактика (рої, розосередження, автономність)
- інший РЕБ (масовий, системний, адаптивний)
- інший БПЛА-контур (розвідка/удар/корекція як “повітряна піхота”)
- інша щільність уражень (де “випадковість” майже зникла)
Повторення «успішного 2022» сьогодні — це прямий шлях у пастку.
Бо ворог вже не грає в ту гру.
І якщо ми продовжимо діяти старими шаблонами, ми будемо платити за це не територією на карті — а людьми, технікою і втраченим часом.
Висновок:
Не воюйте останню війну.
Остання війна — це не про історію. Це про звичку мислення.
Хто швидше оновлює модель війни — той виживає.
Хто тримається за минулі успіхи — той стає передбачуваним.
А передбачуваних у цій війні вбивають першими.