Зараз це лише частина історії техніки
У часи, коли мобільні телефони ще навіть не снилися, а для дзвінка потрібно було терпляче крутити диск стаціонарного апарата, на ньому можна було побачити не лише цифри, а й літери. Сьогодні це виглядає як екзотика, але тоді мало цілком практичне пояснення.
Буквено-цифрова система полегшувала запам’ятовування номерів, пише obozrevatel.
У США вона працювала за принципом асоціацій: літери відповідали цифрам і часто утворювали назви районів чи слова, які легко запам’ятати. Наприклад, номер Tremont 3106 перетворювався на 873-3106, а назва району допомагала зберегти комбінацію в пам’яті.
У Радянському Союзі принцип був іншим. Тут кожна літера напряму відповідала певній цифрі.
На диску розташовували десять літер — від «А» до «Л» (без «З», аби не плутати з цифрою «3»).
Наприклад, у номері К-5-33-36 літера «К» означала цифру 9.
Подекуди використовували навіть дві літери: А2-3-33.
Попри цікаву ідею, система виявилася незручною в масштабах. Зі зростанням кількості абонентів бракувало літерних комбінацій, а набір номерів займав більше часу. Тож у 1968 році від неї відмовилися, перейшовши на звичну нам виключно цифрову нумерацію.
Сьогодні букви на дисках телефонів залишилися лише частиною історії техніки. Вони нагадують, як змінювалися стандарти зв’язку і як навіть простий дзвінок колись вимагав винахідливості.