Наразі цю страву мало хто готує
Серед усього рибного асортименту в СРСР саме смажена тюлька вважалася однією з найдоступніших. Її готували й в гуртожитках, і на домашніх кухнях, а характерний запах після смаження не зникав годинами, а іноді тримався кілька днів.
Цю рибу, яку зазвичай купували на базарі, рідко чистили від нутрощів чи відрізали голови – обмежувалися лише ретельним промиванням, як пише Telegraf. Причина проста: вона дуже дрібна, і процес чищення швидко перетворювався на виснажливу роботу.
Після чищення рибу обвалювали в борошні чи манці. Смажили на олії у великих чавунних сковорідках або навіть у казанах, щоб за раз зробити відразу кілька порцій. Під час смаження був дуже інтенсивний аромат – настільки, що запах миттєво заповнював не лише квартиру, а й увесь під’їзд. І тримався він не години, а дні. Тому в хаті після приготування страви смерділи штори, одяг та навіть меблі.
Не всі були готові до такого «ароматного вторгнення» в побут. Одні згадують смажену тюльку з теплом і апетитом, інші – з легким жахом. Але факт лишається фактом: у радянські часи ця рибка була неодмінною частиною щоденного меню, особливо в прибережних регіонах.
Сьогодні ж тюлька частіше зустрічається як закуска до пива, ніж як основна страва. Проте для багатьох її запах і смак назавжди залишилися у спогадах про дитинство.