Чт. Лют 22nd, 2024

До широкомасштабного вторгнення росії в Україну життя Валерія було в міру спокійним. 37-річний рівнянин працював на міжнародних перевезеннях, має чудову і дружню сім’ю. Разом із дружиною виховують четверо неповнолітніх дітей: сину 15, доні – 14 і донечкам-близнючкам – по 5.

– Коли в лютому 2022 року ворожа армія посміла зазіхнути на мою країну, то я не бачив іншого шляху, окрім того, щоб іти захищати рідних та державу.

Хоча спершу я хотів вивезти свою сім’ю в безпечне місце. Але моя дружина категорично відмовилась їхати за кордон. Сказала, що без мене не буде там й щоб марно не віз, – розповідає Валерій.

Після того, як не вдалось вмовити дружину на переїзд в Польщу, Валерій пішов вмовляти працівників ТЦК та СП, щоб ті мобілізували його.

– Не хотіли мобілізовувати, оскільки я багатодітний батько. Але якраз і через дітей я хотів йти в ЗСУ, щоб мати змогу захистити рідних. Моєму сину на той час було 13 років. І я не хочу передавати сину в спадок цю війну. Я не хочу, щоб через кілька років він був змушений брати до рук зброю, щоб воювати за волю рідної держави. Ми маємо раз і назавжди поставити цю орду на місце, – рішуче говорить старший сержант.

Всупереч усьому, у березні 2022 року, Валерій разом із побратимами-однодумцями вперше стояв на плацу 23 інженерно-позиційного полку Командування Сил підтримки Збройних Сил України. Далі було навчання і вже у квітні перша ротація на Схід.

– Про те, що я в ЗСУ, знала лиш моя сім’я і кілька людей. Ми цю інформацію тримали в таємниці. Робили це для того, щоб моя мама, яка мешкає на Волині, не знала і не хвилювалась зайвий раз. Адже в мене є ще старший брат, котрий служить у Нацгвардії.

Коли я їздив на довгі ротації й був без зв’язку, то мама знала, що я на рейсі закордоном. Але нещодавно хтось з дітей проговорився.

Пояснив мамі, що по-іншому б не зміг. Бо той не хоче в армію, той боїться, той ще щось… А хто буде захищати Україну? Я не хочу неволі на своїй землі. Розумієте? – наче запитує у всіх і одночасно стверджує командир господарчого взводу в одному із підрозділів полку, Валерій.

Захист рідної держави – це наче іспит совісті. Валерій у свій час давав присягу Україні, коли проходив строкову службу. Також він дав життя своїм дітям, а зараз хоче дати їм – вільну Україну.

За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові і військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання військового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України, старший сержант Валерій нагороджений президентською відзнакою “За оборону України”.

Про це повідомила Служба зв’язків з громадськістю 23 інженерно-позиційний полк.

Читайте також: “Був готовий, що розпочнеться велика війна”: історія військового, який привіз сім’ю з Києва на Рівненщину і пішов добровольцем у ЗСУ

Джерело

Від Світлана Савіцька

Журналіст, уродженець Костопіля, працювала перед війною в одній із Рівненьских газет журналістом.