Під час Другої світової війни Українська Повстанська Армія вживала серйозних заходів у боротьбі з пияцтвом. Антиалкогольна кампанія працювала як серед військових, так і серед населення. Повстанців схильних до вживання оковитої карали працею, обмеженням продуктів харчування…
1942 року гебітскомісаріати більшості районів окупованої України оприлюднили наказ згідно якого місцевому населенню категорично заборонялось виготовляти самогон.
Виготовлення самогону у будь-який спосіб каралося смертною карою.
Німці накази керівництва вміли виконувати, тому переважна більшість жителів терену стала жити за «сухим законом».
Спирт та самогон швидкими темпами почали набирати вагу золота. За короткий термін, з проблемою відсутності спиртової суміші зіштовхнулось керівництво Української повстанської армії, де самогон використовувався замість спирту у шпиталях і не тільки.
Це сьогодні сучасні історики, які й живого вояка в очі не бачили, можуть стверджувати, що в УПА діяв сухий закон. Так, з пияками в рядах УПА боролись дуже жорстоко. Тих, хто не піддавався жорсткому вихованню – могли і розстріляти, але жодна з похідних груп за відсутності спиртової суміші не виходила на завдання. Також, на лініях зв’язку самогон допомагав здобути необхідну інформацію та вирішити інші нагальні проблеми.
Раніше самого можна було дістати у місцевого населення за «бофони» (грошові знаки УПА), після наказу німецької окупаційної влади це стало майже неймовірним.
На одній з нарад керівництва «УПА-Північ», було прийняте рішення про напад на Зірнівський (Зурнівськи) спиртзавод, який продовжував потужно працювати на Березнівщині. Але відразу виникла інша не менш серйозна проблема: зірнівський спирт, у разі успішного нападу, не було у чому зберігати і транспортувати. Тари була відсутня. Необхідні бутлі ємністю 10 літрів, виготовляли лише в одному місці на Рівненщині – на Костопільському склозаводі, який у той час був повністю підпорядкований окупаційній владі.
Місто та завод добре охоронялись німецьким гарнізоном та підрозділами допоміжної поліції, тому про напад на підприємство мова не йшла. Необхідну тару вирішили придбати за допомогою місцевого населення. Але як виявилось, продукція йшла на замовлення і саме бутлі, для вільного продажу населенню не призначались.
Можливості якось дістати бутлі не було й зовсім. Викрасти у той час на склозаводі можливо було лише кілька графінів у нічну зміну або скло для гасової лампи. Про десятилітрові бутлі не йшлося, адже ризикувати власним життям робітникам не надто хотілось. Так, місцеві повстанські підпільники, які отримали наказ дістати тару під спирт, вирішували, що робити далі. На переговори до керівників заводу прийшло кілька місцевих жителів – членів ОУН, які запропонували німцям бартер – продукти харчування, які можна було використати в розрахунках з робітниками, що працювали на заводі в замін на бутлі.
Німці одразу категорично відмовились, але за кілька днів несподівано запропонували повстанцям інше: дістати сірники, а тоді обміняти їх на бутлі. Саме сірники на початку 1943 року були неабияким дефіцитом не тільки у Костополі, але й на теренах усієї окупованої України. Їх не було не лише у місцевого населення, а й у самих німців, які мали додавати їх до посилок на фронт, що формувались на Рівненській фабриці «Пакетаукціон».
Працівники склозаводу, яким на початку 1943 року почали затримувати нарахування заробітної плати, просили у керівництва сірники аби згодом виміняти їх на інші необхідні речі, або продати за гроші військовим та населенню.
За короткий період часу, повстанцями було організовано більше двадцяти кінних хур, завантажених салом та свинними півтушами, які вирушили у напрямку міста Пінськ, де працювала сірникова фабрика. Як вимінювали сірники – залишилося в таємниці, але протягом двох тижнів «упівці» зуміли вирішити питання позитивно. Завантажені сірниками хури в оточенні посиленої, озброєної охорони, попрямували на Костопільський склозавод. Там і відбувся довгоочікуваний бартер: німці отримали бажані сірники, а повстанці – необхідну кількість десятилітрових бутлів.
Далі, залишалося зовсім небагато – здобути спирт.
Зірнівський спиртзавод бійці УПА взяли швидко. Спирт було здобуто після короткої перестрілки і підпалу кількох допоміжних приміщень. Коли з Березного прибули німецькі підрозділи, їх пересування протягом кількох годин стримували скоростріли повстанці «УПА-Північ». Здобутий спирт було вивезено за річку Горинь у напрямку сіл Гутвин та В. Стидень. Одразу, по гарячим слідам, німці розпочали операцію з пошуку викраденого зірнівського алкоголю, але в жодному із сіл не було знайдено і краплі дефіцитної рідини. Після проведеного слідства німецьких офіцерів-керівників Костопільського склозаводу позбавили військових звань і відправили рядовими на фронт.
Так, польові шпиталі та похідні групи, які підпорядковувались УПА-Північ отримали у потрібній кількості такий необхідний в усі часи стратегічний продукт.
Матеріал створений на основі спогадів безпосередніх учасників подій Миколи Дубенчука та Івана Мікоти.
Олександр Намозов, письменник, історик-дослідник.