Наша задача: «зробити державу, гідну жертви», – каже атлет
Праворуч — Маркус з сигарою — колись на передовій, ліворуч — Маркус зі штангою
Валерій Маркус, як виглядає, теж готується до виборів. Днями він опублікував допис, який можна вважати його особистим передвиборчим маніфестом.
Текст отримав понад 2200 репостів. Ми подаємо його нижче.
Наступного дня був короткий допис:
«Сьогодні оптимізм – це наш обов’язок».
А вже нині Маркус продемонстрував, як десь у спортзалі робить «мертву тягу» штанги вагою понад 200 кг.
Навіщо Маркусу тягати такі штанги не повідомляється:
МОЯ МЕТА – ПОДВІЙНА
Валерій Маркус:
Після розслідування по Міндічу у вас в голові могло з’явитись просте, але небезпечне питання: навіщо взагалі щось робити для цієї країни?
Для чого терпіти, жертвувати, відкладати особисте життя? Чому не поїхати десь в Португалію, і не слухати Атлантику замість новин?
Україна перспективна, але все ще постсовкова держава, де корупція не збій системи, а основний соціальний клей.
Чим нижче по соціальних щаблях ми спускаємось, тим більшу і важливішу роль вона відіграє в житті людей. У нас часто не крадуть ті, хто просто не має доступу.
А суспільство охоче знецінює будь-яке досягнення, будь-яку працю, аби тільки не відчувати сорому за власну пасивність.
Я далекий від казок про якісь фантастичні «особливі риси» нашого народу. Серед нас є мужні, розумні, гідні, навіть геніальні…
Але, перепрошую за низьку лексику, більшість живе за принципом: «Плюй на ближнього, сри на нижнього».
Після історій на кшталт «міндіча», у момент фізичної й моральної втоми, саме собою випливає запитання: «Навіщо мені ця країна, якщо вона не про мене й не для мене?».
І от у цей момент необхідно усвідомити, що ці думки наслідок банальної втоми.
Наше задача важче, ніж просто перемогти у війні. Перемога – лише половина роботи. Друга половина – збудувати державу, за яку варто воювати і в якій хочеться жити.
Саме так. Нам необхідно не просто воювати, а ще й зробити нашу державу такою, за яку варто воювати.
Наша задача: «зробити державу, гідну жертви», поза романтики і дешевої пропаганди.
Португалія чудова країна. Але я хочу жити в Україні.
Я хочу, щоб Україна була не «менш поганою», а кращою: за якістю правил, за повагою до людини, за цінністю часу й життя.
Фото з ФБ-сторінки Маркуса
Я прийшов до висновку, що моя мета подвійна.
Перше – перемогти.
Друге – щодня, у своїх рішеннях і роботі, доводити, що Україна варта того, щоб за неї боротися.
Не чекати «ідеальних людей» при владі, а будувати стільки, наскільки вистачає сил і ресурсу.
Цей шлях повільніше і важче, ніж втекти закордон у пошуках «кращого життя».
Але на цьому шляху мені не буде соромно – ні перед собою, ні перед тими, хто вже заплатив найвищу ціну.