31-річний Володимир Рудковський з Рівненщини отримав поранення на Запорізькому напрямку, коли рятував пораненого побратима.
Його історію розповіли у Першому медоб’єднанні Львова.
До повномасштабного вторгнення Володимир займався доброчинністю та популяризацією спорту, а також працював у пресслужбі міськради Сарни.
Попри активну волонтерську діяльність чоловік вирішив, що цього не достатньо для наближення перемоги, тому подався до військкомату.
Володимир каже, що має завершити справу пращурів:
“Я думав лише про те, що це історична битва. Ми з ними воюємо ні 100, ні 200, а вже 300 років. І, якщо Бог так хоче, щоб я загинув в цій великій боротьбі – я загину з честю”.
Незадовго до відправлення на фронт чоловік вперше став батьком, але бачив донечку лише через екран смартфона.
Перед черговим штурмом на Запорізькому напрямку дружина написала, що хвилюється за Володимира, бо їхня донечка усю ніч заходиться плачем.
“У мене Рада добре спить вночі і не було, щоб вона вночі плакала. І саме в цю ніч була істерика до 4 ранку. Я не розуміла, що твориться з дитям. І в якийсь момент я пишу Володі”, – розповідає дружина захисника.
Через кілька годин її чоловік отримав поранення під час порятунку свого побратима.“Подивився вниз, побачив, що пальців немає. Подумав – вау! Круто! Мабуть, буде протез. Але так якось цікаво закрутилась ситуація, що побратиму, якого рятував – ногу спасли, а мені відрізали. Так буває”, – з гумором розповідає про поранення Володимир.
Бійцю довелось зробити реампутацію (повторну ампутацію), а потім – розпочати протезування.
“У мене в перші дні реабілітації день був розписаний з 9 ранку до 5 вечора. І вже за два тижні я себе почував таким як з двома ногами”, – розповідає Володимир.
Його також підтримують дружина та маленька донечка, які тимчасово переїхали до Львова, аби бути ближче до свого захисника.