Пломби для зубів зроблені у запіллі УПА на Костопільщині слугували більше 20 років

0

Весною 1943 року під час найбільшого розвитку бойової діяльності УПА, очільники військових округ зіткнулися з неабиякою проблемою, а саме лікування хворих та поранених вояків. У бойових підрозділах було відсутнє необхідне для пацієнтів устаткування, медикаменти, спеціальне харчування та, відповідно, приміщення для повстанських шпиталів.

Організатор перших відділів УПА, командир УПА-Північ, яка базувалася у селі Гутвин, полковник Дмитро Клячківський  («Охрім», «Клим Савур») поставив перед підлеглими завдання організації та обладнання підпільних шпиталів у кожній військовій окрузі повстанців.

Так, медичну службу ВО «Заграва» на Костопільщині очолив лікар-хірург Рівненської лікарні Дмитро Сагайко («Еней»). Йому допомагали ще троє лікарів, які прийшли в УПА з Рівненського підпілля та надавали допомогу у звичайних сільських оселях. З їх допомогою було зібрано аптечний пункт розміщений на двох возах, що був в постійному русі, адже мобільність відігравала важливу роль у боротьбі повстанців.

Йдучи на службу в УПА, Дмитро Сагайко («Еней») забрав з собою сестерську хірургічну обслугу, що складалася з молодих студентів «Рівненської школи сестер і акушерок», яка існувала ще з осені 1941 року. Учениці школи були медсестрами-універсалами, які вміли замінити лікаря та надати всіляку необхідну медичну допомогу.

На загальному фото – Рівненські медсестри та викладачі школи медсестер. У нижньому ряду перший зліва – “Еней” (Дмитро Сагайко).

Відходячи до підрозділу УПА розташованому у селі Гутвин, лікарі та медсестри забрали з собою чималу кількість хірургічних та інших медичних інструментів, обладнання, фармацевтичні препарати.

Особливим та унікальним здобутком повстанців був стоматологічний пункт з повністю обладнаним дантистичним кабінетом, який вдалося доставити до запілля з-під Луцька. Працювали у ньому два лікарі єврейської національності, які крім основної роботи з військовими, з дозволу командування у визначенні години також надавали послуги й місцевому населенню, яке було прихильним до українських партизанів.

Роман Петренко

У своїх мемуарах, діяч ОУН на Волині, керівник господарського відділу штабу ВО «Заграва» та відділу Зовнішніх зв’язків команди УПА-Північ Роман Петренко («Юрко», «Омелько») згадує про зроблені у запіллі зубні пломби, які прослужили йому більше 20 років і лише 1966 року були замінені у Нью-Йорку на нові. Роман Петренко згадує й про унікальну операцію зроблену керівником медичної служби УПА «Енеєм», після бою поблизу села Яполоть на Костопільщині (у липні 1943 року), на відкритому серці, після якої важко поранений боєць вижив та пройшов реабілітаційний курс у підпільному шпиталі на хуторах села Малий Мидськ.

Повстанських консперативних шпиталів у військовій окрузі «Заграва» було декілька. Однак, за рішенням командування було організовано центральний (головний) військовий шпиталь, у якому лікування могли проходити бійці з різних військових округ армії УПА. Розташований він був у місті Колки, оточеному густим цуманським лісом, у великому на той час, охайному будинку, де хворим та пораненим окрім відповідної медичної допомоги надавалось покращене харчування згідно дієти та раціону. Персонал шпиталю та місцеві мешканці заготовлювали для поранених знані та застосовувані в народній медицині лікарські рослини. Також, повстанські зв’язківці забезпечували шпиталь необхідними медикаментами скуповуючи їх на «чорних» ринках у Рівному та Луцьку, а також у приватних лікарів, які працювали легально під час німецької окупації.

Переважну більшість лікарів та медсестер упівських шпиталів було репресовано та заслано до Сибіру після приходу на терени краю радянської армії. Врятуватися від каральної системи НКВС вдалося небагатьом. Зокрема, двоє лікарів, які надавали медичну допомогу УПА на Костопільщині, дивом змогли емігрувати до Ізраїлю. Ще один лікар під псевдо «Білий», який працював у шпиталі міста Колки, теж зміг уникнути репресій.

Більшість медсестер шпиталів ВО «Заграва» було на довгі роки заслано до Сибіру, звідки вже майже ніхто повернутися не зміг.

Олександр Намозов, історик-дослідник, письменник

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Якою була медицина у Костополі 100 років тому

Брати по зброї. Як бандерівці та петлюрівці “Костопільську Січ” створювали

Історія басейну в Костополі

Будинок розпусти в Костополі вважався одним із кращих на Волині

Історія поліцейської дільниці та тюрми у Костополі. (Частина 1)

Історія поліцейської дільниці та тюрми у Костополі. (Частина 2)

 

 

Вам також сподобається Більше від автора

Залиште відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.