23 річний Владислав і 22 річний Валентин родом із Дубровиччини, що на Рівненщині. У 18 років обоє проходили строкову службу в Держаній прикордонній службі України.
Про це повідомляє 23 інженерно-позиційний полк.
Їх познайомила і потоваришувала армія. Тоді виявилось, що хлопці ще й родичі, які до цього часу ніколи не бачились.
“Після року строкової служби ми повернулись додому, а далі – хто куди. В кожного своє життя, справи та оточення. Але минуло чотири місяці та почалось широкомасштабне вторгнення. Ми давали присягу Україні та українському народу, а тому вирішили, що хочемо стати в стрій і захищати Україну”, – пригадує Владислав.
В перші дні російського нападу друзі рішуче були налаштовані стати корисними державі та суспільству.
“Ми хотіли піти служити в прикордонні війська, але на жаль там уже не було місць. Нам сказали почекати два тижні. Але тоді кожен день був на вагу золота і ми звернулись до місцевого територіального центру комплектування та соціальної підтримки з проханням нас мобілізувати. Таким чином ми потрапили у ЗСУ й до нині служимо в одному із підрозділів 23 інженерно-позиційного полку Командування Сил підтримки Збройних Сил України”, – розповідають військовослужбовці.
З березня 2022 року молоді хлопці почали звикати до нових обов’язків, завдань та статусів. Довелось вчитись новому. Обоє виконують обов’язки на посадах – розвідників-саперів.
“Протягом усього часу нам багато прийшлось пережити. Ротації. Виконання бойових завдань. На тему війни чимало можна говорити, але не завжди це легко. Принаймні зараз. Війна стала випробовуванням для нас усіх. Вірю, що ми гідно його пройдемо. Ми з побратими робимо все, що від нас залежить, аби швидше настала перемога. Дуже хотів би, щоб українці знову повернулись до нормального, спокійного життя. Як колись… “, – говорить солдат Владислав.
А поки боротьба триває. Воїни, всі як один, стоять у строю. Кожен на своєму напрямку виконує завдання і свято вірить в перемогу.
