Капітан медичної служби Андрій Гаврилюк з Костополя служить зараз на Торецькому напрямку лікарем-ординатором евакуаційного відділення 44 механізованої бригади. Увесь 2024-ий служив у мобільному госпіталі на Покровському напрямку. А до війни Андрій Гаврилюк працював лікарем-анестезіологом у Костопільській лікарні та у лікувальних закладах Рівного.
Андрій Гаврилюк закінчив Костопільське медучилище та Буковинський державний медуніверситет. Працював лікарем-анестезіологом у приймальному відділенні Костопільської райлікарні, у Рівненському тубдиспансері, в обласному перинатальному центрі. Туди, на роботу, у листопаді 2023-го лікарю прийшла повістка. Мобілізували у військовий госпіталь, який направив у 66-ий мобільний госпіталь. Протягом 2024 року Андрій Гаврилюк працював у ньому на Покровському напрямку, доводилося також обслуговувати евакуаційні поїзди з пораненими, яких відправляли на лікування у більш спокійні регіони.
У 2025 році Андрія Гаврилюка перевели у 44 механізовану бригаду, перебуває у бойовому відрядженні на стабілізаційному пункті та Донеччині лікарем-ординатором евакуаційного відділення. Бригада чергує по 4 доби, потім дві доби відпочинку. Чергування цілодобові, робити доводиться все незалежно від посади і кваліфікації. Коли привозять одразу багато поранених, діяти треба дуже швидко, бо часу нема, і рук зайвих також. Пораненим цивільним теж допомогу надають, коли звертаються. Стабпункт – це безперервний потік людей, іноді бригаді доводиться виїздити за пораненими, транспортувати й надавати меддопомогу.
— У нас тут спільний стабпункт на кілька бригад. Зазвичай поранені, яких привозять до нас, кажуть, що хочуть пити і їсти. Але ми не даємо, бо не знаємо, який буде наступний етап, чи буде операція. Стараємося не годувати і не поїти, бо це може бути небезпечно. Логістичні потоки у них перервані, тому голодні. Ось хлопці, яких привезли, кажуть, що 17 діб на позиції були, без виходу. Днями молоді бойові медики їхали забирати поранених – і не доїхали, одразу ворожі дрони розбили, їх назад повернули. Хлопці часто такі бойові і завзяті, рвуться назад. Ледь вмовляємо, щоб відправити далі по евакуації, – розповів Андрій Гаврилюк. – Я в районній лікарні раніше працював, бачив травмованих після ДТП. А тут – наче суцільне ДТП. Привозять одночасно по 5-6 поранених, усіх, кого змогли кваком забрати. Дивимося, хто важчий, тому найперше допомогу надаємо, хто легший, чекає. Але тут у нас все швидко, більше години ніхто не затримується.
Тепер, на стабілізаційному пункті, Андрій Гаврилюк каже, що найбільше йому подобалося працювати у перинатальному центрі: там постійно бачив народження нового життя. А тут зовсім інше бачити доводиться.
— Найчастіше — це осколкові поранення після мінометних та артобстрілів, скидів з дронів, – продовжує лікар-хірург бригади Ігор. – Часто опікові травми бувають після застосування хімічної зброї, політравми. Ворог як щось застосовує, то по всій лінії фронту. Були недавно опікові, ми багато таких пацієнтів прийняли. Коли термобаричні боєприпаси ворог застосовує, вони створюють велике полум’я, тоді також багато поранених з опіками шкіри та органів дихання. Ампутації не дуже часто трапляються, але бувають, коли міни застосовують. Мені дуже шкода, коли бачу поранених хлопців, яким по 20-22 роки. У мене син такого віку, я на них дивлюся, як на свою дитину. Психологічно це дуже важко для мене особисто і для всіх нас, коли таке бачимо.
Марина, санітарка інструкторка стабпункту, показує полички з акуратно згорнутими футболками, трусами, шортами, штанами та капцями з наклейками розмірів, щоб швидко взяти потрібний.
— Їх привозять в бруді, іноді ще й мокрих, якщо погода така. Увесь одяг з поранених ми зрізаємо і перевдягаємо у свіже, маємо одяг на липучках, щоб легше було вдягнути на пораненого, – розповіла Марина.
— Тільки-но чуємо рух біля своєї будівлі – усі працівники стабпункту одразу беруться до роботи. Іноді доводиться переносити пораненого утрьох, іноді, коли боєць більший, уп’ятьох несемо, щоб чимшвидше прийняти поранених і відправити далі на евакуацію. Тут літає все і прилетіти може будь-якої секунди. У нас дуже злагоджена командна робота, від цього залежать людські життя, — каже Антон, санітарний інструктор на стабпункті.