Баланс знайти важко: підтримувати тих, хто здобуває освіту, чи дякувати людям, які уже відпрацювали на країну
Фото ілюстративне
У проєкті державного бюджету на 2026 рік закладено суттєве збільшення фінансування студентських стипендій. Загальна сума виплат становитиме 6,6 млрд грн, що на 1,2 млрд грн більше, ніж передбачалося у бюджеті 2025 року, пише Главком.
Підвищення заплановане з 1 вересня 2026 року та торкнеться студентів університетів і коледжів. Формально це крок до підтримки молоді та розвитку освіти. Проте на тлі цих цифр усе гучніше постає питання соціального балансу — як співвідносяться нові студентські виплати з пенсіями українців, які десятиліттями працювали на державу.
Нові розміри стипендій для студентів університетів
З 1 вересня 2026 року заплановано такі суми:
-
Стипендія Президента України — з 10 000 → 20 000 грн
-
Стипендія Верховної Ради — з 4 400 → 8 800 грн
-
Стипендія Кабінету Міністрів — з 4 000 → 8 000 грн
-
Мінімальна академічна — з 2 000 → 4 000 грн
-
Підвищена за успіхи — з 2 910 → 5 820 грн
-
Галузева — з 2 550 → 5 100 грн
-
Підвищена галузева — з 3 710 → 7 420 грн
Стипендії для студентів коледжів
Також зміняться виплати для закладів фахової передвищої освіти:
-
Президентська — з 7 600 → 15 200 грн
-
Верховної Ради — з 3 320 → 6 640 грн
-
Мінімальна академічна — з 1 510 → 3 020 грн
-
Підвищена академічна — з 2 197 → 4 394 грн
-
Галузева — з 1 930 → 3 860 грн
-
Підвищена галузева — з 2 809 → 5 618 грн
А що ж із пенсіями?
Для порівняння:
-
Мінімальна пенсія в Україні нині становить близько 2 360 грн.
-
Середня пенсія — приблизно 5 800–6 000 грн на місяць.
Тобто:
-
Навіть мінімальна студентська стипендія у 4 000 грн буде вищою за мінімальну пенсію.
-
Підвищені стипендії у 5 820–7 420 грн перевищуватимуть середню пенсію.
-
Окремі президентські виплати у 20 000 грн у кілька разів перевищать доходи більшості українських пенсіонерів.
Питання соціальної логіки та справедливості
Підтримка молоді — безумовно правильний крок. Освіта потребує інвестицій, і жодних заперечень щодо розвитку студентських програм не виникає. Проте дисонанс виглядає очевидним.
Люди, які:
-
30–40 років сплачували податки;
-
працювали в промисловості, освіті, медицині, обороні;
-
формували економічний фундамент України,
— у старості часто отримують менше, ніж студенти, які ще не мають трудового стажу.
Цей контраст породжує запитання не до самих стипендій, а до загального балансу соціальної політики:
✔ підтримувати молодь потрібно;
✔ але так само логічно забезпечити гідний мінімум для тих, хто все життя працював на країну.
У чому головний дисбаланс
-
держава стимулює освіту — це правильно;
-
водночас пенсійна система залишається однією з найслабших зон соціального захисту;
-
розрив між активною і завершеною трудовою фазами життя людей стає дедалі глибшим.
Фактично виходить парадокс:
Студент, який ще не працював, отримує в місяць більше, ніж частина пенсіонерів після десятиліть праці.
Підвищення стипендій — позитивний крок для майбутнього країни. Але воно гостро підсвічує проблему іншого масштабу — кризи гідних пенсій.
Питання не в тому, щоб «забрати у студентів», а в тому, щоб:
-
одночасно підвищувати підтримку молоді;
-
забезпечити мінімальну фінансову справедливість для старшого покоління, без якого не було б ані університетів, ані бюджету.
Без комплексного перегляду підходів до пенсійної системи будь-яка соціальна реформа ризикує виглядати однобокою — навіть тоді, коли її метою є добро.