59 річний Ігор Леонідович родом з Острога, що на Рівненщині. Одружений. Має двох доньок. Майже постійно жив та працював у рідному місті. Коли розпочалось широкомасштабне вторгнення, то чоловік був в Острозі. І одразу ж цього дня пішов в місцевий територіальний центр комплектування та соцпідтримки, щоб захищати рідний край та Україну.
Про це пише Інженерно-позиційний полк.
– 24 лютого – день, який запам’ятають усі українці. Особисто в мене не було паніки, а лише розуміння того, що настав вирішальний час, коли потрібно боротись за волю рідних і України. Цього ж дня я пішов у військкомат, щоб залишити свої контактні дані й повідомити про те, що хочу мобілізуватись, – пригадує Ігор Леонідович.
Наступних два тижні були дуже насиченими. Новини про події в Україні з кожним днем все більше шокували світ. Одна із доньок разом з внуком тимчасово поїхали у Польщу. А доброволець тим часом готувався до мобілізації та вже в середині березня стояв на плацу Інженерно-позиційного полку Командування Сил підтримки Збройних Сил України.
– Я потрапив в один із підрозділів полку. Це був період формування. Перші два-три місяці були не простими. Але ні в мене, ні в моїх побратимів не було страху. Навпаки. Ми налаштувались на боротьбу. І навіть було відчуття, що максимум до осені ця війна закінчиться. Ми свято в це вірили. Діяли за наказом вищого начальства. Мали ціль і до неї йшли, – розповідає начальник зв’язку-командир взводу одного із батальйонів, старший лейтенант Ігор.
Почався новий етап життя. В червні 2022 року «Чех» (авт.. прим., – такий позивний не випадково обрав собі військовий, адже прадід по батьковій лінії був етнічним чехом) разом із побратимами поїхав у свою першу ротацію. Військові були прикомандировані до однієї із військових частин, де виконували бойові завдання.
– Перша ротація закарбується в пам’яті кожного із нас, але найважчою була наступна. Вона тривала з грудня по лютий (авт..прим. – 2022-2023 рр.). Оборона Бахмута та інші гарячі точки… Двоє наших воїнів отримало поранення. Та найважче – втрачати. Тоді, під час виконання бойових завдань, у нас загинуло два побратими, – з сумом говорить старший лейтенант.
Велика ціна за свободу України платиться й до сьогодні. І якою б важкою не була ця боротьба, але Ігор Леонідович жодного разу не пошкодував про те, що мобілізувався.
– Я б по-іншому не міг би вчинити. Мені совість не дозволила б спокійно сидіти вдома. Я розумію, що якби не українські війська, то зараз багато б де були російські. ЗСУ стоять горою за Україну і ми обов’язково повернемо всі окуповані міста та села. Пишаюсь своїми побратимами. Якби не ця війна, то можливо ми й не були б знайомі. В нас багато спільного. Одне із них – бути вільними! Також багато спільного у тому, що ті, котрі мобілізувались одними із перших – це люди, які свідомо зробили свій вибір. Багато з них повернулось із закордону, а могли й цього не робити. Проте вони приїхали та стали в стрій. Стали, щоб захищати Україну, – з гордістю каже начальник зв’язку-командир взводу одного із підрозділів полку.
За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові і військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання військового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України, старший лейтенант Ігор Леонідович нагороджений президентською відзнакою «За оборону України», а також почесною відзнакою військової частини “Нагрудний хрест”.
Служба зв’язків з громадськістю
Інженерно-позиційний полк