Пт. Лип 19th, 2024

03.11.23

Анна Яцук, Олександр Бойко

Людина – посмішка. На Рівненщині проходить реабілітацію військовий із Запорізької області. Чоловік отримав важке поранення під Бахмутом і нині пересування на візку. Попри це – бере участь у різних змаганнях і їздить на прогулянки у місто. Військовий не втрачає оптимізм через травму і вірить, що скоро побачить рідних, які лишись на окупованій території. Історія ще одного захисника, який вже робить перші кроки й незабаром планує повернутись у стрій, у сюжеті Анни Яцук

Євген знову вчиться ходити. Щоденно крокує на біговій доріжці аби відновитись.

Ще три місяці тому чоловік взагалі не міг ходити. Весною отримав осколкове поранення у хребет. Все сталось під час штурму ворожих позицій біля Бахмута.

Прилетіла 120 міна, осколок влучив у бік і залишився у хребті. У мене було таке враження, що мені половину тіла відірвало від пупка, – каже військовий Євген Федосєєнко.

Захисника паралізувало. Далі були численні операції, лікування та реабілітація у різних медичних закладах України. Доводилось лежати нерухомо по кілька тижнів. А було величезне бажання рухатись.

Навіть експериментував, без візка злазив з ліжка, на четвереньках долазив до порога палати й вертався назад реабілітологи збігались і казали, що ви робите, де ви таке бачили. А я їм у відповідь – а дитя, як вчиться ходити?, – розповідає військовий Євген Федосєєнко.

Євгену 46 років. У цивільному житті був різноробочим. Проживав у Запоріжжі, а народився та виріс, у селищі поблизу Азовського моря.

Мій позивний Черешня, бо я родом з під Мелітополя, де ростуть різні види черешень. Побратими коли до мене дзвонять то кажуть – вишенька – черешенька, ти як?, – додає військовий.

Взимку цьогоріч пішов добровольцем у військкомат на Рівненщині, звідки родом дружина. Служив у 14 окремому стрілецькому батальйоні. Пригадує, на позиціях страху не мав. Шукав позитив у негативі.

Для мене обстріл був чи не обстріл, я залазив у бліндаж і спав. Вранці прокидався, вилазив і казав, ну що всі цілі. Від того, що має бути, всеодно не втечеш. Я все бачу з позитивом, щоб не сталось – воно вже сталось, – ділиться Євген.

Наразі військовий проходить реабілітацію у Рівненському обласному госпіталі ветеранів війни. Євгена тут називають людиною – посмішкою.

Він відноситься до людей, які будь-які удари життя сприймає з посмішкою. Він швидше буде підтримувати інших людей, ніж буде жалітись на свою тяжку долю, – резюмує психологиня Тамара Пилип’юк.

Євген не лише надихає позитивом, а й щоденно працює над своїм тілом аби знову ходити. Каже, надзвичайно допомагають заняття у басейні. У воді робить повноцінні кроки.

Попри пересування на візку, чоловік веде активний спосіб життя. На вихідних громадським транспортом їздить до Рівного. Гуляє містом. Помітили Євгена і на майдані Незалежності, де портрети загиблих героїв.

Дуже підбадьорює, коли люди на вулиці підходять обнімають і дякують, – зазначає Євген Федосєєнко.

А ще Євген не пропускає жодних змагань. Нещодавно брав участь у всеукраїнському турі серед ветеранів та військовослужбовців “Сильні України” з суддею Василем Вірастюком. Військовий виборов перше місце у спортивному веслуванні.

Також Євгену пощастило наловити найбільше риби на змаганнях з риболовлі. За перемогу отримав цінні призи.

Євген радіє своїм досягненням і має ще одну заповітну мрію – побачити рідних, які лишились на окупованій території.

На окупованій території лишилась мати й тітка, мати 56-го року, тітка 43-тього. Пенсіонерки. Мама користується кнопочним телефоном то інтернету немає. Так через месенджери зв’язуються з окупованою територією, – каже військовий.

Впевнений, вже незабаром стане на ноги й повернеться до збройних сил України. Побачиться з родиною, бо разом з побратимами відвоюють захоплені ворогом території.

Кажуть, давай швидше, що ти там чухаєшся? Кажу, так легко ви від мене не здихаєтесь. Ще повернусь, – з усмішкою на обличчі розповідає Євген.

Військовий не вважає себе героєм. Каже, захищати рідну країну обов’язок. Також радить людям змінити ставлення до захисників, які пересуваються на візках.

Дехто підходить і пхає гроші в руки. Кажу, вибачте, не треба. Нас це ображає! Десь 2 місяці тому подзвонив командир роти й каже – я тебе подав на медаль. Я йому кажу, Бодя ми туди не за медалями йшли й не за грошима, – резюмує військовий Євген Федосєєнко.

Додає, найвищою відзнакою буде Перемога України у війні!

Читайте також: На Рівненщині в останню земну дорогу провели п’ятьох Героїв

Джерело

Від Світлана Савіцька

Журналіст, уродженець Костопіля, працювала перед війною в одній із Рівненьских газет журналістом.