Прикмети наших пращурів
У наших пращурів існувало правило, що не можна давати милостиню грішми, отриманими на здачу після покупки хліба або солі.
Також не варто віддавати милостиню жебракам грошима, які отримали у цей день. Гроші мають переночувати вдома і тільки тоді із них виділяють частину на благодійність.
Вважається, що молода незаміжня дівчина не повинна подавати милостиню. Віддаючи гроші жебракам, вона може роздати свою удачу і позбутися сімейного щастя в майбутньому.
Наші предки вважали, що подавати потрібно купюри і монети, на яких є одиниці та нулі. Не можна подавати парну монету – 2 грн, її дають тільки на церкву.
Здавна люди вважали, що подавати милостиню можна, якщо жебраки сидять:
- біля входу в храм, біля каплиці, біля святих місць;
- біля входу на базар;
Існувало у пращурів правило: дається завжди на виході, а на вході – нічого.
Старались не подавати милостиню тим, хто сидить на перехрестях, біля кладовищ чи лікарень. Вірили пращури, що разом із грошима можна віддати своє здоров’я. Ніколи не можна подавати у самій церкві.
Милостиню подавали правою рукою, а щоб не перетягнути на себе нещастя від жебрака, не передавали гроші йому в руки, а клали їх на землю, в баночку або шапку.
Даючи гроші жебраку, обов’язково про себе промовляли: «Не збідніє рука, що дає». При цьому важливо не торкатися жебрака!
Не можна подавати у день свого народження і у день хрестин.