Європейський курорт на Волині

0

Сьогодні, перебуваючи у сучасному селі Гута що на Костопільщині, дуже важко уявити, що понад 70 років тому тут розквітав один з кращих на території тодішньої Польщі відомий в Європі грязелікувальний курорт. Лікуватись у Гуту-Степанську їхали не тільки поляки, румуни, німці, жителі інших європейських країн, а з 1939 року – громадяни з різних куточків колишнього Радянського Союзу.

У санаторії працювали висококваліфіковані медичні працівники з дипломами Варшавського, Болонського та Ленінградського вищих медичних закладів. Щоби потрапити на лікування до Гути, потрібно було мати не тільки гроші, але й заздалегідь стати на чергу. Всіх бажаючих курорт вмістити не міг, незважаючи навіть на різні, так звані несезонні пори року.

А починалось все дуже цікаво. Ксьондз Теодор Чабан, який правив службу Божу у селі, був дуже активним, енергійним чоловіком. Крім будівництва костелу та своїх безпосередніх обов’язків, він розпочав пошуки на терені корисних копалин.

Так, найняті ксьондзом люди займались пошуками залізної руди поблизу села Рудня та покладів міді поблизу села Мидськ. І хоча пошуки нічого не дали, Теодор Чабан не втрачав оптимізму.
Одного разу, під час полювання на диких голубів, ксьондз скуштував води з джерельця, яке знаходилося поряд з болотом, де йшло полювання. Солоний смак води та специфічний запах навели Чабана на думку, що ця вода і грязі з болота є цілющими.

Ксьондз відіслав зразки води та грязі на аналіз до Варшави. Отримана звідти відповідь шокувала Теодора: за своїми властивостями і складом вода і грязі майже повністю відповідали таким же зразкам найкращого та найвідомішого польського курорту Цієхонцінка.

Чабан зрозумів – це один з тих шансів, коли за доволі короткий термін є можливість стати багатою та впливовою людиною. Зробити курорт, лікувати людей, отримувати прибутки.

Результати аналізів він тримав у таємниці, зважаючи на те, що територія болота належала іншій людині, знаній в Гуті особі – Генріху Савицькому.

Викупити болото він вирішив за допомогою хитрощів. Пояснив його власнику, що хоче розводити тут голубів для полювання. Знаючи Чабана як дуже кмітливу людину, Савицький йому відмовив. Тоді ксьондз «признався» власнику болота, що знайшов тут поклади солі і на цьому спільно є можливість заробити добру копійчину.
Самотужки займатись добутком солі Генріх Савицький не мав можливості, тоді було домовлено, що всю виробничу частину справи бере на себе Чабан, а прибутки від спільного бізнесу ділитимуть навпіл.
Розпочаті пошуки та буріння скважини результатів не давали.

Савицький нервував, бо не збирався платити ні за пошук, ні за добування солі. Витрати на буріння, придбання техніки та оплату праці робітникам зростали. Їх брав на себе хитрий ксьондз. Одного разу він поставив Савицькому умову: якщо після відмітки 75 метрів буріння скважини солі не знайдуть, то роботи потрібно припиняти, всі до копійки витрати він бере на себе, але Савицький передає йому болото у власність.
Після юридичного оформлення території ксьондз продовжив буріння і на відмітці 80 метрів знайшов те, що насправді шукав – якісну мінеральну воду у великих кількостях.

Згодом, незважаючи на супротив місцевих мешканців, влада надала Чабану дозвіл на будівництво і створення курорту.

Для того, щоб на практиці оцінити якості грязей та води, було зібрано доволі велику кількість хворих людей з усього терену. Після проведеного лікування більшість з них почала одужувати або принаймні відчула значне полегшення.

Поголос про те, що джерела у Гуті лікують всі хвороби, йшов від села до містечка, від містечка до міста.
Нашвидкуруч будували невеликі будиночки для клієнтів, а поруч з ними виростав величний багатоповерховий лікувальний корпус. За короткий час було збудовано ванний корпус та адміністративну будівлю, на якій красувалась вивіска «Курорт Гута-Степанська». Згодом був змурований новий будинок водолікарні.
На рекламному плакаті, що розповсюджувався по всій Польщі, було написано: «Хто шукає справжнього лікування, хай їде до Гути, хто хоче приємно відпочити, потанцювати, хай Гути не минає».

До Гути-Степанської поїхали пани і панянки, які могли дозволити собі заплатити за 1 ванну майже 3 злотих (заробіток кваліфікованого робітника за 12-годинний робочий день на той час становив 2 злотих).
У вересні 1939 року, після того як на Рівненщині була встановлена радянська влада, здравниця стала народною. Тоді вперше спробувати властивості цілющих ванн змогли і місцеві жителі-українці.
Після реконструкції курорту, в яку радянська влада вклала більше мільйона карбованців, сюди почали приїжджати робітники та селяни з Рівного, Костополя, Березного та інших районів області і з різних куточків СРСР. Працював санаторій і в період німецької окупації.

1943 року під час жорстокого військового протистояння відомий курорт перестав існувати. На жаль, відновити його роботу не вдалося і до цього часу.

 

Олександр Намозов. Історик-дослідник, письменник.

Вам також сподобається Більше від автора

Залиште відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.