Втрачений, але не забутий скарб
У серці Києва, сяючи золотом куполів, височіє величний Михайлівський Золотоверхий собор, що був відроджений з попелу історії.
Колись його стіни прикрашали вишукані мозаїки, що сяяли неземним світлом, розповідаючи біблійні сюжети та уславлюючи святих.
Серед них особливо виділялася мозаїка «Дмитро Солунський» – шедевр давньоруського мистецтва, що вражав віруючих та митців протягом століть.
Створення шедевра: мозаїка в Михайлівському соборі
Князь київський Ізяслав, син Ярослава Мудрого, що отримав ім’я Дмитро при хрещенні, заклав фундамент Димитрівського монастиря у Києві.
Згодом, за наказом його сина князя Святополка (Михайла після хрещення) у 1108 році було розпочато спорудження Михайлівського собору на місці монастиря, будівництво якого тривало по 1113 рік.
Споруда Михайлівського собору вирізнялася на тлі інших храмів того часу завдяки новаторським підходам.
Замість звичного свинцевого покриття, його верхівку щедро оздобили позолотою, тому він і отримав назву Золотоверхого.
Окрасою собору стали розкішні мозаїки, що поєднувалися з простими фресками. Мозаїки були створені в той же час, адже їх виконання потребувало значних ресурсів та майстерності, доступних лише при щедрій князівській підтримці.
Серед них особливе місце посідала мозаїка з образом великомученика Дмитра Солунського.
Над створенням мозаїк Михайлівського собору, ймовірно, працювали найдосвідченіші візантійські та київські майстри, серед яких був і відомий іконописець Аліпій Печерський.
Заступник воїнів: образ Дмитра Солунського
Великомученик Дмитро Солунський увійшов до пантеону давньоруської християнської церкви як захисник і покровитель воїнів.
Зрозуміло, що в ті часи для давньоруської людини образ воїна-захисника був особливо близьким. І саме такого воїна зображено в мозаїці Михайлівського Золотоверхого собору.
Сильний, стрункий, красивий, з живими рисами вольового обличчя, Дмитро Солунський постає перед глядачем готовим до бою за віру та справедливість.
Його кольчуга сяє на тлі золотого мозаїчного полотна, підкреслюючи велич та могутність святого.
Дмитро Солунський здавна шанувався на Русі як захисник від ворогів та покровитель князівської влади. Його образ на мозаїці не лише нагадував про подвиги святого, але й служив символом могутності та величі Київської держави.
Християнське ім’я Дмитро носив й князь Ізяслав, батько фундатора Михайлівського собору.
Цей факт, ймовірно, вплинув на рішення князя Святополка розмістити зображення святого Дмитра на одному з найпочесніших місць у вівтарі собору.
Гра кольорів та світла: художні особливості мозаїки
На мозаїці постає величний образ святого Дмитра. Він зображений як молодий воїн, повний сили та рішучості.
Одягнений святий в туніку до колін, поверх якої накинуто панцир.
На його плечах розкинутий зелений плащ, а орнаментовані штани та чоботи довершують образ.
Воїн підперезаний поясом з коштовним камінням, а груди його стягнуті білою стрічкою. Лівою рукою він спирається на величний щит, а в правій тримає спис, готовий до бою.
За його спиною видніється меч у піхвах. Голову святого оточує німб, підкреслюючи його святість. По боках мозаїки розміщено скорочений напис імені святого.
Мозаїка «Дмитро Солунський» вражає майстерним використанням смальти – кольорового скла, що викладає зображення.
Вміло підібрані кубики з самоцвітів та золотої смальти, укладені під різними кутами до поверхні стіни, створюють ефект динамічного, мінливого «божественного світу».
Мозаїка «Дмитро Солунський» – це не просто витвір мистецтва, це справжнє вікно у світ давніх русичів, де духовне та земне переплітаються, а світло та колір слугують засобами для вираження віри та величі.
Доля мозаїки: зруйнована святиня, розкрадений скарб
Мозаїка витримала руйнування Києва ордою хана Батия в 1240 році, напади татар у XV столітті, численні землетруси та пожежі.
Собор із мозаїкою Дмитра Солунського пережив усі історичні лихоліття, що випали на його долю, проте справжньою трагедією для святині стала більшовицька епоха. У цей період багато релігійних та культурних пам’яток зазнали значних ушкоджень або були знищені, що нанесло непоправний удар по культурній спадщині України.
У 1934 році радянський уряд прийняв рішення про перенесення столиці УРСР з Харкова до Києва.
Це потребувало будівництва нового політично-адміністративного центру, яке планували звести на місці Михайлівського Золотоверхого собору.
Таке рішення спричинило обурення наукової та культурної спільноти, адже йшлося про знищення однієї з найдавніших пам’яток архітектури, історії та культури.
Завдяки їхнім зусиллям вдалося лише врятувати мозаїки та фрески, що прикрашали стіни собору.
У 1934 році розпочався демонтаж цих творів мистецтва, а 14 серпня 1937 року Михайлівський Золотоверхий собор був зруйнований вибухом, здійсненим спеціальною підривною групою з Одеси.
Стараннями науковців вдалося зберегти безцінні церковні мозаїки та фрески, серед яких була й робота, присвячена Дмитру Солунському. Більшість цих артефактів знайшли тоді нове місце в Державному історико-культурному заповіднику «Києво-Печерська лавра».
ВИКРАДЕННЯ ШЕДЕВРІВ
Однак, у 1938 році, в рамках підготовки до виставки, присвяченої 750-річчю «Слова о полку Ігоревім», за запитом державної Третьяковської галереї до Москви на тимчасову експозицію була передана мозаїка «Дмитро Солунський», а також ряд інших цінних артефактів.
Акт передачі включав: мозаїку «Дмитро Солунський» XII століття, фреску «Пророк Самуїл» (верхня частина) XII століття, фрагмент фрескового орнаменту XII століття, шиферний барельєф із зображенням двох воїнів-вершників XI століття та копію фрески «Музикант» з Софійського собору Києва роботи П. Юкіна.
Після завершення виставки всі ці експонати мали бути повернуті до Києва протягом трьох місяців. Проте, на жаль, передані на тимчасове експонування реліквії так і не повернулися в Україну.
Наразі вони розділені між Третьяковською галереєю в Москві та російським музеєм у Санкт-Петербурзі.
На фото — відновлений у 1999 р. Михайлівський Собор (приблизно саме так він і виглядав з самого початку)
Михайлівський Золотоверхий собор, хоч і був зруйнований, залишається одним із найважливіших символів української історії та культури.
У 1999 році собор був відновлений, і сьогодні він сяє новою величчю, нагадуючи про славетне минуле України.
Його мозаїки та фрески, створені в XII столітті, продовжують вражати своєю красою та майстерністю.
Але прийде час, коли Україна поверне також і втрачені шедеври, які зараз знаходяться в РФ.