Текст інженера, який став штурмовиком
Євгеній Шароваров закінчив київський Політех і працював на «Тетрапак», але, коли прийшла Війна, він вирішив не ховатися і не чекати.
Зайдіть на його сторінку. Там нереальне відчуття Війни.
От буквально текст, який він оприлюднив днями:
Для нас війна не закінчиться. Навіть коли відгремлять останні залпи і настане мир, для нас війна не закінчиться.
Ми не повернемось. Ми назавжди залишимось в посадках Донеччини, Срібрянському лісі та на дніпровських островах. Наші тіні вернуться додому і будуть здивовано споглядати на життя в якому нам більше нема місця.
З нами будуть ввічливо але з деяким побоюванням здоровкатись сусіди, хтось буде по ночам пити в пустих квартирах, бо три роки, це той строк який більшість сімей не переживе.
Інші, кого сім’я діждеться, будуть намагатися щось склеїти і навчитися спілкуватися з рідними, бо в 2022 році на війну йшла одна людина, а повернулася зовсім інша.
Ми будемо розповідати друзям і родичам про ці роки, про свої переживання. Вони будуть уважно слухати, вони будуть ввічливо кивати, але на жаль мало хто насправді нас зрозуміє.
Ми всі, багато разів контужені, із шматками заліза в тілі, люди з потрощеною психікою, будемо шукати себе в новому світі і не зможемо знайти. Комусь звісно пощастить пройти це квест, але більшість ні.
Ми будемо тягнуться до таких же ментально скалічених, день за днем переказувати їм одні і ті ж самі історії про ті дні.
Дехто буде по справжньому заздрити тим, хто навіки залишився на переконаних артою позиціях.
Ми будемо їздити туди, де серед високої трави можна буде розрізнити залишків шанців і завалені бліндажі, плакати до ранку і звати людей, які більше ніколи не відгукнуться.
Ми не повернемось…