Іронія долі: втікав від гусей і до них повернувся
Роман серед свого гусиного стада
Професійний військовий з Полтавщини, учасник АТО, створив одну з найбільших гусячих ферм в Україні, яка спеціалізується на постачанні яєць для інкубаторів. Секретами успішного бізнесу й викликами, пов’язаними з війною, Роман Дрига поділився з «ФАКТАМИ».
Військовий розповів, що з дитинства недолюблював гусей. Він ріс у селі на Полтавщині і його батьки тримали багато домашньої живності. Догляд за гусями був покладений на нього. Тож Роман зарікався, що як виросте, жодної гуски не триматиме.
Але саме гуси стали розрадою та новим стартом у його житті після повернення з АТО.
У 2014-му, коли російські війська вторглися в Україну, підрозділ протиповітряної оборони, в якому служив Роман Дрига, одним із перших опинився в зоні бойових дій — тримав оборону вздовж лінії фронту протяжністю близько ста кілометрів.
Згодом за станом здоров’я чоловікові довелося звільнитися з військової служби і треба було шукати собі мирну професію.
Так у його житті знову з’явилися гуси.
На цей бізнес ветерана АТО наштовхнув його батько-фермер, товариш якого, тримав гусячу ферму.
Тож Роман відкрив ФОП, купив на околиці невеликого села два давно закинуті сараї, у яких колись тримали телят. Відремонтував їх і завіз туди гусенят. Найняв робітників. Узявся за наукову літературу.
Перший місяць колишній заступник командира ракетної частини буквально жив у пташнику зі своїм стадом маленьких пернатих: годував, поїв, дбав про тепло для них… Бо, каже, якщо з цим усе гаразд, — пташенята не хворіють.
Тепер 40-річний Роман Дрига знає про гусей усе на рівні дипломованого зоотехніка.
Полишати справу більше не планує
Робота після 24 лютого 2022 року
Птахи стресують, коли над ними пролітають ракети і «шахеди».
— З середини березня самки виходять на пік несучості. У мене яйцями був забитий весь склад, а тут ворог пре, і людям взагалі не до розведення гусей, бо ніхто не знає, що буде завтра.
Хтось із моїх постійних покупців пішов на фронт, хтось, як і я, взявся волонтерити, хтось опинився в окупації… Багато замовників, до речі, жили на Чернігівщині, Харківщині, Сумщині, Київщині, Запоріжжі. І не зрозуміло було, запустяться інкубатори чи ні.
Тому в мене не лишалося іншого виходу, як роздавати інкубаційні яйця місцевому населенню.
Хтось пускав їх на пасхальну випічку для фронту, хтось -просто годував ними свиней.
Проте це мало рятувало ситуацію, бо 50−60 тисяч яєць це вам не жарт! Тому Роман разом зі своїм товаришем Андрієм з Нових Санжар, вимушеним переселенцем з Донеччини, пішли ва-банк: вирішили закладати яйця в його скромному інкубаторі, а далі, що буде, те й буде.
— І виграли? В усякому разі, не програли. Із закладкою яєць ми запізнилися тижні на три, лише в двадцятих числах березня цим зайнялися. Сама ж інкубація триває тридцять днів.
А поки гусенята розвивалися у шкаралупі, ЗСУ відігнали ворога з півночі України.
І люди швиденько розібрали наших пташенят, тим паче, їх практично ніде не було. Брали одразу по сто, двісті, а то й п’ятсот штук…
Війна приносить все нові й нові виклики бізнесу, не тільки пташиному, звісно, і потрібні нові рішення, які в мирний час, можливо, і не були б такими актуальними. Постійні перебої з електроенергією — це майже смертельно для птахівництва.
Дбаючи про розвиток своєї ферми, минулого року Роман Дрига переміг у проєкті «Курс на незалежність», який був організований агропромхолдингом «Astarta-Kyiv» спільно з урядом Німеччини та благодійним фондом «Повір у себе». Завдяки цьому має тепер три автоматичні кормороздавачі й систему вентиляції у сараях (по-іншому, клімат-контроль) і продовжує розвивати ферму.