Нд. Лис 24th, 2024

 

У 1961 році Ігор Смирнов з дружиною заснували в Костополі самодіяльний ансамбль – виконували у парі різні танці. Згодом до них доєдналися інші охочі танцювати. Це були аматори, люди, які працювали на костопільських підприємствах і танцювали після роботи. Так утворився колектив, назвали його «Веселка». За кілька років Ігор Смирнов поїхав з Костополя, а «Веселка» під керівництвом Валентина Василька у 1968 році поїхала у Київ на фестиваль народного мистецтва, де зайняла 1 місце і отримала почесне звання народного танцювального колективу. І зараз, через понад 60 років, колектив кількох поколінь костопільчан «Веселка» танцює і привозить усе нові й нові нагороди з різних конкурсів. А нагороди – це визнання і стимул працювати далі.

Джерело натхнення

«Раніше ми виконували танці різних народів. Крім українських, були словацькі, угорські, молдавські. Куди їздили виступати, звідти й черпали натхнення, збагачували власний репертуар. Зараз виконуємо лише наше, українське, і навіть поліське автентичне. Якось на захист звання народного треба було показати по сім українських танців на два відділення. Чесно – я не знала, як поставити стільки, це було складно. Але я маю режисерську освіту, слухаю музику – і картинку танцю одразу бачу. Раніше, років 10 чи й 15 тому, ми їздили по селах, зі старшими людьми спілкувалися. У селі Ставок жінки показали мені танець, який вони колись танцювали. Рухи показали і розказали, що жив колись в селі дядько на прізвисько Баламут. Грав на гармошці, а вони співали «Баламуте, вийди з хати» і танцювали біля клубу, аж курява стояла. Я взяла цю тему і поставила танець «Ставицькі баламути». Після поїздки в Мар’янівку з’явилися у нас «Мар’янівські гуляночки». А в часи, коли у нас хлопці перестали займатися, поставила танець «Яків», його виконують 8 дівчат і один хлопець, Яків. Зараз нову постановку готую, після поїздки у Малий та Великий Стидні», – розповіла багаторічний керівник народного аматорського ансамблю танцю «Веселка» Центру культурних послуг Костопільської міськради Людмила Озарчук.

 Конкурси та курйози

Заняття, як і колись, відбуваються під акомпанемент баяніста. Рухи вивчають повільно, з повторами багато разів. Фонограма – то вже концертний варіант, її використовують, коли танець вивчений, на генеральній репетиції та на самому виступі.

Виступає «Веселка» кілька разів на рік на рідній сцені, їздить також на конкурси та фестивалі в Україні та за кордоном. Днями колектив повернувся з Ужгорода, з дитячо-юнацького фестивалю-конкурсу національних культур та народної творчості «Яскрава країна», де у трьох хореографічних номінаціях виступали понад 100 українських танцювальних колективів.

«Їздила старша група (14-17 років). Коли ми побачили, що виступаємо в гала-концерті, то зрозуміли, що одержали призове місце, незважаючи на халепу, в яку потрапили: ми забули вдома концертні спідниці. Мусили повідомити, що знімаємося з участі, бо не маємо спідниць. Організатори допомогли – знайомі знайшли знайомих серед інших учасників, спідниці нам позичив колектив «Барвінок» з села Софіївська Борщагівка на Київщині. Ми два танці у них танцювали, і вони також у цих спідницях танцювали. У результаті «Барвінок» взяв гран-прі, а ми – перше та друге місця у різних номінаціях», – розповіла також Людмила Озарчук.

За поїздки, проживання, харчування, костюми та участь колективу у фестивалях доводиться платити батькам учасників. Винятком є конкурси Всесвітньої організації фольклору СІОФ, яка бере на себе витрати з перебування учасників на конкурсі. Торік «Веселка» виграла міську мистецьку премію у 20 тис грн, яку розподілили між дітьми, ще 20 тис грн допомоги на потреби колективу використали на поїздку у Львів на міжнародний фестиваль, з якого привезли гран-прі та запрошення на конкурс у Грузію.

На одній сцені з росіянами «Веселка» не танцює

«У Грузію ми не поїхали, надто дорого для нас. Ми готувалися їхати в Туреччину, на фестиваль СІОФ, який проходив у липні цього року у місті Денізлі. Готувалися пів року, і раптом організатор зателефонував і питає, чи «Веселка», єдиний український учасник конкурсу, не проти участі російського колективу. Відповідь була категорична: ми не можемо танцювати на одній сцені з тими, хто нас убиває. Ми відмовилися, бо росіянам не відмовили. Діти були дуже засмучені й пригнічені, навіть займатися не хотіли. В Грузію не поїхали через гроші, в Туреччину не поїхали через участь російського колективу. Тож я написала у нашу спільноту керівників українських фольклорних колективів, може, хто має гарячу пропозицію на поїздку хоч куди, бо у нас отаке. І київський колектив подарував нам путівку в Болгарію. На міжнародному багатожанровому 2-туровому конкурсі мистецтв наша старша група взяла гран-прі», – поділилася хореограф.

Цьогоріч «Веселка» на запрошення рівненського фольклорного колективу «Дружба» взяла участь у заході «Етно-коло ПДМ», який проходив на літній сцені у парку ім.Шевченка у Рівному. Виступ одночасно був відбірковим туром на Всеукраїнський фестиваль імені Павла Вірського, а також Людмила Озарчук одержала сертифікат про підтвердження «Веселці» звання народного.

 Зв’язок поколінь

Найбільш прикметною ознакою зв’язку поколінь «Веселки» є родина Гладких. Свого часу тут танцювали у парі хлопець та дівчина, які одружилися, потім у цьому ж колективі танцював їхній син, а потім і онук подружжя Гладких танцював у «Веселці».

«Через наш колектив насправді пройшло дуже багато костопільчан. Колись дорослий колектив помолодшав, зараз у нас займаються діти та підлітки у середній та старшій групах. Молодшої групи у «Веселці» нема, і ми її не наберемо – зараз висока конкуренція зі студіями сучасних та спортивних танців. А народна хореографія складна. Мені душа й за інше болить: у нас уже не танцюють, як колись, дорослі. Доводиш дітей до 11 класу, далі вони йдуть своїми шляхами і до танцю більше не повертаються. Хоча ми могли б мати групу дорослих, їздити на фестивалі і нести нашу народну українську хореографію у світ. СІОФ приймає народні хореографічні колективи навіть до 65 років. Українська народна хореографія потребує більшої підтримки, ніж ми маємо зараз, принаймні, на місцевому рівні», – поділилася Людмила Озарчук.

Фото без опису

Фото без опису


Джерело

Від Світлана Савіцька

Журналіст, уродженець Костопіля, працювала перед війною в одній із Рівненьских газет журналістом.