Це працює завжди й усюди (АК)
Джордж Сорос — по середині
У нас люблять боротися з «олігархами» українськими на гроші олігархів – іноземних.
Класичним прикладом у цьому відношенні є Джордж Сорос, який не лише крутить мільярдами, але й безпосередньо впливає на політики різних країн світу.
Іншим – не менш виразним олігархом є Ілон Маск, який вважається чи не найбагатшою людиною в світі, володіє суперпопулярною в США платформою «Х», має прямий доступ до Трампа і скоро безпосередньо працюватиме в Білому домі.
Однак, проблема, як виглядає лежить ще глибше. Сьогодні про неї досить цікаво написав Сергій Чаплигін.
Подаємо нижче його текст:
Роберт Міхельс
Відкрив «Залізний закон олігархії» Роберт Міхельс (1876-1936 рр.) – один із найбільших соціологів першої половини XX століття.
Народився в Кельні, викладав в Німеччині, США, Швейцарії, Італії. Автор ряду книг.
Однак, головна його заслуга полягає в тому, що саме він відкрив «Залізний закон олігархії», описаний ним в «До соціології партій в умовах сучасної демократії (Zur Soziologie des Parteiwesens in der modernen Dernokratie)», опублікованої в 1911 році.
Цікаво, як Роберт Міхельс відкрив цей закон.
Як ревний соціаліст Роберт Міхельс був стурбований тим, що соціалістичні партії, незважаючи на гасла про підтримку найширшої участі мас у політичному житті, насправді залежали від волі купки «вождів» так само, як і інші не соціалістичні партії.
Він пішов по різним політичним партіям і розпитував там, як вони були створені, виросли і працюють.
Зрештою, зібрав багатий матеріал та пунктуально, з німецькою педантичністю обробив і узагальнив його.
Публікація дослідження викликала не тільки фурор.
Ті, хто раніше розповідав йому про свою партійну роботу і свої успіхи, побачили в ньому свого найлютішого ворога – оскільки Роберт Міхельс показав «ту» сторону медалі.
Він показав, як вся влада в цих організаціях захоплюється небагатьма людьми та використовується нею в особистих цілях.
Суть закону полягає в тому, що будь-яка форма соціальної організації, незалежно від її початкової демократичності неминуче вироджується у владу небагатьох обраних — олігархію (зокрема партійну номенклатуру).
Рядові партійні маси висувають своїх керівників. В процесі функціонування партії її апарат відривається від рядових членів, набуває самодостатності та перетворюється в «партійну еліту».
Партійна демократія перетворюється на арену «циркуляції партійних еліт».
Роберт Міхельс — праворуч
Він виділяє десять значень терміну «партійної олігархізації»:
- Поява керівництва;
- Поява професійного керівництва та його стабілізація;
- Формування партійної бюрократії (оплачуваного призначеного апарату);
- Централізація влади;
- Переорієнтація цілей з кінцевих на поточні (зміцнення партійної організації);
- Посилення ідеологічного режиму;
- Зростаюча відмінність між інтересами керівників та ідейною позицією членів партії з переважанням інтересів керівників;
- Зниження ролі членів партії у прийнятті рішень;
- Кооптація, а не вибори в існуюче керівництво;
- Орієнтація партії на підтримку всіх виборців, а не тільки власного класу.
Таким чином він дійшов висновку, що прагнення до олігархії міститься вже в самій природі будь-якої соціальної організації. «Кажучи «організація» – маємо на увазі “олігархія», – писав Міхельс.
З цієї причини Міхельс відійшов від соціалізму та став підтримувати Беніто Муссоліні, вважаючи, що керівники ніколи не уступлять свою владу масам, а лише іншим, більш сильним, керівникам.
Р.S. Із «залізним законом олігархії» Роберта Міхельса напряму пов’язаний «залізний закон бюрократії» Джеррі Пурнеля, який говорить:
«У будь-якій бюрократичній системі ті, хто працює на благо бюрократії, завжди захоплюють владу. Ті ж, хто виконує завдання, заради яких ця бюрократія існує, відтираються системою, а іноді зникають і повністю».