Ніяких або! (с)
Єгор Фірсов (з бородою) праворуч
Маряна Безугла, перепощуючи допис Єгор Фірсова написала: «Реальні потреби, і потреби, які озвучують генерали, – з двох різних світів».
А от що написав сам Фірсов про «Виклики для ЗСУ».
Текст не короткий, але важливий
Єгор Фірсов
Як ви думаєте, що сьогодні найбільше потрібно піхотинцю та його підрозділу на полі бою?
Ні, це вже не автомат, і навіть не дрон. Можна мати зброю, але якщо ти сліпий – вона буде не ефективною.
Головне в сучасній війні – це планшет з програмами на кшталт «Дельти» та «Кропиви». Усе починається з цього – з ситуативної обізнаності, коли боєць дивиться на поле бою не через вікно бліндажу, і, навіть, не через Мавік.
Щоб бути «зрячим», потрібні програми з великими даними. Це не просто карти – це багатошарові мапи з великим масивом даних: де, що заміновано, де розташовані позиції ворога, де саме вчора працював танк противника, а де міномет…
Зараз вносяться данні навіть з точками прильотів ворожих снарядів, бо вони дають уявлення і про дистанційні вогневі можливості ворога, і про потенційні укриття від його ж обстрілів, і ще дещо, про що скажу нижче.
Саме з цього починається бойова задача: мати можливість і скіли дивитись та аналізувати великий масив даних.
Якщо командир підрозділу 20 років дивився на паперову карту то йому буде важко опанувати нові підходи.
Ще одна величезна фронтова проблема сьогодні – це РЕБ, як на авто бійця, так і в окопі. Сьогодні вже не можливо їздити по фронту так, як ми ганяли ще 2 роки тому.
Бо дрони ворога скрізь. Вони можуть просто лежати та чекати, коли буде їхати ціль.
Тому уся (!) пересувна техніка на фронті має бути з сучасними системами РЕБ, які глушать частоти.
Це не панацея, але відсотків на вісімдесят забезпечить, що бійця не знищать ще під час руху на позиції.
Фото станцій РЕБ — праворуч — ілюстративне
З окопним РЕБом складніше – боєць вмикає його, щоб захистити себе. Біда в тому, що цей РЕБ глушить і наші пташки. Не буду казати цифри, але вони значні – коли наші дрони падають через дію наших же РЕБ.
Для вирішення цієї проблеми командування має не просто забезпечити РЕБами, а ще й організувати взаємодію. Таку взаємодію, щоб кожна пташка, яка вилітає від нас (а їх десятки, а інколи й сотні на день лише від однієї бригади), мала коридор без радіоперешкод.
Чи вчили цьому радянських воєнних академіях?
Скажу більше – з такою проблемою не стикалась жодна армія світу. Бо це перша війна дронів.
Ще одна важлива проблема – комунікаційно-психологічна.
Модель радянської армії «я – начальник, ти – дурак» – сьогодні не працює. Не ті часи, не ті люди. Сьогодні все має будуватись на стимулах. І це не просто модна риторика – це фактор ефективності продиктований реальністю нової війни.
Одна справа – коли ви командир взводу і вашим бійцям треба викопати траншею. Тут все зрозуміло – якщо процес не йде, то можна покричати, поматеритись, і потроху наковиряють.
А тепер уявіть, що ви командир взводу, задача якого налаштувати дрони на понижені частоти, щоб вони пролетіли ворожий РЕБ.
Для цього треба десь знайти необхідні модулі, випаяти старі, впаяти нові, і головне – знати: де, як і куди.
І тут уже, якщо немає нормальної комунікації з бійцями, хоч кричи, хоч матюкайся – особовий склад лише закриється в собі, і результату не буде.
А спеціалістів – обмаль. Актуальні скіли вони отримують фактично в умовах бою, тож замінити кимось – просто не реально.
Як наслідок, – мінімум – це втрачений час; максимум – провал бойового завдання і людські життя.
Щоб було зрозуміло: війна дронів – це найдинамічніша сфера фронту.
Те що працювало вчора, вже не є ефективним сьогодні.
Більшість FPV-дронів, які приходять від держави, підлягають переробці. Це не є секретною інформацією.
Дрони приходять на одній частоті, а підрозділу потрібна інша.
Якщо пташку не модернізувати, то вона просто впаде, разом із вибухівкою. У прямому смислі – гроші на вітер.
Тому усі передові бригади мають власні майстерні, де бійці щоденно переробляють дрони під конкретні обставини і конкретні задачі.
Як правило, на цю роботу не передбачені штатні одиниці. Та і паяльники з купою обладнання треба купувати самостійно, або шукати спонсорів.
Дивно звучить? Але це реальність – підрозділ має шукати спонсорів!
Подібна ситуація і зі снарядами для дронів. 99% БК для бригад виготовляється або переробляється у самих бригадах. Що, звісно, не передбачено нашою військовою бюрократією.
А бійцю за таку роботу в тилу мають платити не 50 тис. грн., як зараз, а більше, бо ризик в нього не менший ніж у хлопця в окопі.
Щоб розрулити ці проблеми, треба мати сміливість, адекватність, творчість та менеджерські якості. Старі підручники цьому не вчать…
Ще один новий виклик – масоване мінування. Пройшли часи, коли сапер заходив в сіру зону, ставив розтяжки і повертався назад.
В такій масштабній війні має бути і масштабне мінування. А як його забезпечити, якщо все проглядається і прострілюється?
Дистанційним мінуванням. А це – знову дрони. І знову – планшети, щоб розуміти де мінувати потрібно, а де вже заміновано.
До того ж противник детонує міни артилерійськими обстрілами, – тут і стають у нагоді позначки воронок від артобстрілів росіян.
Якщо командири рівня рота-бригада розуміють ці тенденції – втрати будуть мінімальними, задачі будуть виконуватись.
Якщо командири воюють «як колись», за радянськими підручниками – їхні підрозділи приречені…
А звідси – проблеми не тільки на фронті, але і в тилу: від труднощів мобілізації, до втрати віри в перемогу і довіри до влади.
Увесь цей текст до того, що сучасний світ змінює війну, а отже мають змінюватись і Збройні сили.
Вони мають бути адекватними сучасній війні не тільки в технологічному, але і в організаційному, і психологічному планах.
І зміни ці мають робити люди які самі є сучасними, цінність яких визначається на віком чи погонами, а скілами, відповідністю сучасним умовам війни.
Зараз питання стоїть дуже просто: ми або змінимо організацію, адаптуємось і станемо унікальною сучасною армією. Або…
Ніяких або!
Ми просто зобов’язані ставати кращими.
Така наша доля.