Чт. Чер 20th, 2024


Каже, все те придумав Луценко (АК)

Відомий рівненський журналіст Микола Несенюк — праворуч

Існують різні думки про те – варто було зносити скульптурний меморіал на «Пагорбі Слави», чи ні.

Дехто з рівнян бачив у цьому дійстві прояв типового «більшовицького вандалізму», який «зараз вигідний лише ворогу – путінській Москві». Дехто навпаки тішився споглядаючи руйнування монументів.

Цікавим дописом на тему поділився Микола Несенюк, який починав займатися журналістикою ще за часів пізнього СРСР, і вміє досить цікаво розповідати про ті роки:

Пам’ятник нікому

 

Почувши галас навколо повалення «пам’ятника визволителям» на «пагорбі слави» у Рівному, який наздогнав мене у Києві – місцеві запитували що там у нас сталося – вирішив згадати історію цього монументу, який створювався на моїх очах.

 

Наприкінці 1984 року я працював у тресті «Ровнопромстрой». Саме підрозділи нашого тресту і споруджували тоді цей «пагорб слави».

 

Ми з фотографом Тарасом Боровцем видерлися тоді хиткими риштуваннями аж до верхньої точки отого бетонного стовпа, який і досі стирчить ліворуч від дороги з Рівного на Київ.

 

Ми зробили тоді унікальний знімок – бригада монтажників на висоті пташиного польоту! Звідти місто було як на долоні! Я надіслав це фото до тодішньої обласної комуністичної газети «Червоний прапор» на конкурс фотознімків до «сорокаріччя великої перемоги».

 

Мені відповіли, що непогано було би написати статтю про будівництво цього грандіозного об’єкту. Я погодився. Для початку, як годиться, подивився документи. Вони мене вразили.

 

Виявилося, що на місці «пагорбу слави» де мали бути «пам’ятник визволителям», музей та «вічний вогонь», ніколи не було жодних боїв чи хоч яких бойових зіткнень. Не було там і могил полеглих.

 

Могили були за кілометр на схід, на місці розстрілу німцями євреїв 7 листопада 1941 року. Але меморіал будували чомусь на порожньому місці. Навіщо? Адже тоді у Рівному вже був цілком собі достойний меморіал на Дубенському кладовищі, де справді були поховані загиблі, де горів «вічний вогонь» до якого нас водили зі школи на 9 травня!

 

Тож причиною спорудження «пагорбу слави» було саме лише бажання Віталія Луценка, тодішнього першого секретаря міськкому КПСС, вислужитися перед столичним начальством показавши найвищу міру відданості.

 

Щоб отой покритий мармуром бетонний стовп у сорок метрів заввишки бачили всі, хто виїжджає із міста. Для цього навіть спиляли розкішну тополеву алею! Ну і грошей бюджетних «освоїти» вдалося чимало.

 

Але нічого тоді у «Віталія Іванавіча» не вийшло – Андропов, перед яким він хотів вислужитися, помер ще на початку будівництва «пагорбу слави», Черненко, який його замінив, до «саракалєтія пабєди» теж не дожив. Головним став Горбачов, який думав не про відзначення ювілеїв, а про «пєрєстройку».

 

Монумент на тому пагорбі таки урочисто відкрили нагнавши купу народу. Але потім все зупинилося. Аби належно утримувати той «пагорб» потрібне було чималеньке фінансування, якого вже не було. Тож все споруджене, окрім бетонного стовпа, почало потроху розвалюватися та заростати мохом.

 

Так би і заросло якби не декомунізація та дерусифікація. І не лише вони – кілька гектарів землі уздовж головної дороги можуть бути використані більш доцільно, аніж бути місцем для пам’ятника нікому.

 

Тому не здивуюсь, що за певний час на місці «пагорба слави» збудують щось більш суспільно корисне. Житловий комплекс, наприклад. Чому ні?

 

Ледь не забув, статті до газети я тоді так і не написав. Лише тепер руки дійшли…

Цікаво, а як рівняни реально б поставилися, аби на місці Меморіалу Слави, раптом, почали зводити ЖК?

*АК — авторська колонка / блог відтворює — авторську позицію: погляди, припущення та спостереження





Джерело

Від Світлана Савіцька

Журналіст, уродженець Костопіля, працювала перед війною в одній із Рівненьских газет журналістом.