У 2022 році він сам прийшов до військкомату
22-річний рівнянин з позивним «Космос» став командиром роти. Володимир самостійно прийшов до військкомату у перші дні повномасштабного вторгнення. Тоді йому було всього 19 років і жодного військового досвіду він не мав, повідомили у пресслужбі 104 бригади тероборони ЗСУ Рівненщини.
Хлопець спочатку був стрільцем, за час служби побував на передовій на Донеччині, Запоріжжі та Харківщині. За понад два роки війни він здобув неоціненний досвід і тепер командує підлеглими, які більш як вдвічі старші за нього. Зокрема, захисник розповів таке:
– Здобувати повагу старших — то було капець як тяжко. Наш менталітет такий, що старша людина не дозволить командувати собою молодшому, якщо не завоюєш оцю довіру.
Потрібно довести, що ти дійсно щось можеш і вмієш, – розповідає Володимир.
Показником того, що йому таки вдалося заслужити цю довіру є те, що рота на дуже важкому напрямі не кинула позиції та тримала їх до кінця:
– Люди знали, що буде тяжко, люди знали, що можливо це принесе якісь втрати, але виконували команди. Я сам особисто ходив з хлопцями, ми разом виконували.
Добре працює власний приклад, каже хлопець. Коли необхідно довести людям важливість якогось наказу, то доводиться й самому одягати бронежилет, каску і йти разом з ними. І в такий спосіб, на його думку, потрібно здобувати авторитет і довіру.
Вже не раз “Космос” бував на позиціях. Каже, що це важка фізична робота. Добре, що раніше займався спортом (бокс, боротьба, кікбоксинг). Часом бійцям доводиться нести на собі додатково ще 40-50 кілограмів:
– Ти ж несеш на собі часом вагу власного тіла. Це не тільки бронежилет, каска, автомат. Такого вже давно немає.
Ти ще несеш на собі гранати, воду, додатковий боєкомплект (БК), щось перекусити, якісь додаткові медикаменти, тому що ніколи не знаєш, кому вони знадобляться.
Найважливіше з цього всього зовсім не їжа, бо їсти майже й не хочеться. Найважливіше – це БК. Його точно не буває забагато, особливо коли ворог починає штурмувати твої позиції. Він це відчув вже під час свого першого бою на Торецькому напрямку. Тоді, пригадує Володимир, після затишшя по їхніх позиціях розпочався шквальний вогонь з усього, що було в ворога.
Кожен бій, кожен день служби залишає по собі певний слід. Нині вже відчутні наслідки цього процесу. Володимир майже повністю припинив спілкування зі своїми друзями з життя до повномасштабки:
– Я їх не розумію, вони не розуміють мене, у нас немає спільних тем для розмов, чи ще чогось. І мені нецікаво проводити з ними час, – каже рівнянин.
Разом з тим захисник зазначив, що війна навчила його цінувати кожен день, який є, бо кожен із цих днів може бути останнім. Цінувати людей, які поруч в тяжкі моменти, та не нехтувати їхньою допомогою. Війна показала, хто є хто.