«Жив, як гайдамака» (с)
В цей день, 19 вересня, народилося чимало цікавих, достойних і гарних людей. Серед них і Олександр Музичко.
От як написав про нього Андрій Лозовий:
Сьогодні Сашкові Білому – Олександру Івановичу Музичку – виповнилося б 62 роки.
Він жив, як гайдамака, і помер, як гайдамака. Даруйте за банальність, зараз його дуже сильно не вистачає…
Криваві літа сьогодення чітко показали, що такі як пан Сашко, мали рацію ще на початку 1990-х.
Держава його не оцінила, виборці не проголосували, менти вбили, патріоти плакали…
Звісно, він не був святою людиною. Але, хто без гріха – хай кине в мене камінь. Чин Білого не може не викликати повагу у жодної притомної людини.
Пам’ятаю останню нормальну розмову з ним в січні 2014 року.
Музичко був в Рівному, куди я з Майдану в Києві, будучи в розшуку, приїхав «огородами» попрощатися з дідом і до нього на похорон.
Випадково зустрів його в отому кафе біля Народного дому (забув, як називається).
Це кафе в цоколі “Народного дому” мало назву… “Трек”
Випили пива. Є свій шарм пити взимку холодне пиво. Ти геть нічого не боїшся, Олександре Івановичу, питаю тоді.
А нащо чогось боятися, каже, нащо взагалі жить, якщо ти чогось боїшся?..
Єдиний українець, нагороджений вищою нагородою Вільної Ічкерії. У 1994 році, під час першої чеченської війни, командував загоном УНА-УНСО «Вікінг», який воював у складі підрозділу польового командира Шаміля Басаєва, був особистим охоронцем президента Ічкерії Джохара Дудаєва.
Під час першої чеченської війни отримав позивні Білий і Консул.
Багато тих, хто знав Сашка добре, ще, дякувати Богу, на цьому грішному світі.
Напишіть про нього, будь ласка, спогади. Якісь кумедні життєві живі ситуації. Йому з Неба сподобається то читати.
З пекла ж його, звісно, вигнали. Чорти таке витримати не зможуть
