Невигадана історія
Історія, яка викликає захоплення в мережі
Одного разу син запитав свого батька: «Як ви жили раніше без доступу до технологій: без Інтернету, без комп’ютерів, без телевізорів, без кондиціонерів, без телефонів?»
Батько відповів:
«Гарно жили. Це ваше покоління живе сьогодні: без молитви, без співчуття, без справжньої гідності та честі; без поваги, без сорому, без скромності, не читаючи книг …
Ми ж, люди 1939 – 1985 рр., ми благословенні. Наше життя – живий доказ цього.
Ми ніколи не носили шоломів, граючись та катаючись на велосипедах.
Ми не боялися ходити самі до школи, починаючи з першого дня – самого першого класу.
Після школи ми гралися до заходу сонця. І гралися ми зі справжніми друзями, а не друзями з Інтернету.
Телевізора тоді ми теж, здається, не дивилися – ні цілими днями, ні по пів дня.
Коли ж були спраглими й хотіли пити, ми пили воду з-під крана та прямо з колонки чи колодязя, а не із пластикової пляшки.
Ми не часто хворіли, хоча ми ділилися однією склянкою соку з чотирма друзями.
Ми щодня їли картоплю, локшину й багато хліба, але ніколи не повніли й не набирали зайвої ваги.
Ми самі робили собі іграшки, придумували чи майстрували їх і гралися ними, і ділилися як іграшками так і книгами.
Наші батьки не були багатими. Вони дарували нам свою любов, навчили нас цінувати духовність, дали нам розуміння справжніх людських цінностей – чесності, вірності, поваги, наполегливої праці.
У нас ніколи не було: мобільних телефонів, DVD, PlayStation, Xbox, відеоігор, ноутбуків , інтернет-чатів. Але у нас були справжні друзі!
Наші спогади були на чорно-білих фотографіях, але вони були яскравими та барвистими, ми із задоволенням переглядали сімейні альбоми, та з повагою зберігали портрети наших предків.
Ми не викидаємо книги в смітник, ми стояли за ними в черзі.
Ми унікальне та найрозумніше покоління, тому що ми останнє покоління, яке слухає своїх батьків і перше покоління, яке слухало своїх дітей.
Фото з нету… Блаженніший Святослав з татом…
