Пн. Бер 4th, 2024

На фото - Дитячий лікар-онколог Дана Бокій

За статистикою на Рівненщині 29 700 осіб із встановленим онкологічним діагнозом. Щорічно в області реєструється до 3 тисяч пацієнтів, у яких виявлено це захворювання. На жаль, з кожним роком рак молодшає. Майже два десятка дітей щорічно з’являються у профільних лікувальних центрах. Нині рак посідає 2 місце за поширеністю, як в області так і в Україні, після кардіології.

Міністерство охорони здоров’я до Всесвітнього дня раку зібрали історії людей, які пройшли шлях від встановлення діагнозу до ремісії й зараз живуть повноцінним життям – серед них і мешканці Рівненщини. Про те, як у героїв діагностували рак, хід лікування, складнощі з якими зіштовхнулися та що їм допомагало триматися і вірити у зцілення — читайте в історіях. 

Олена Момоток, 22 роки, мієлодиспластичний синдром

У мене була підозра на гострий лейкоз. Та цей діагноз не підтвердився і через деякий час нам повідомили про мієлодиспластичний синдром – це коли кістковий мозок працює неправильно і виробляє клітини крові, які нездатні виконувати свої функції.

Перше, що я побачила після того, як лікарі озвучили діагноз, налякану маму. Мій тато посивів за одну ніч. 

Тоді я думала, що рак – це вирок і всі, хто хворіє на нього, помирають. Але зараз знаю, що є діти і дорослі, яким вдається вилікуватися і жити повноцінним життям.

На початку  я перебувала на лікуванні у Рівненській обласній дитячій лікарні, згодом – у Охматдиті. Тут мені робили пересадку кісткового мозку та кілька курсів хімієтерапії. Донором-рятівником була моя старша сестричка. Це легка, безпечна й безболісна процедура, аналогічна донорству крові. Моя сестра Таня швидко відновилась, зараз вона вже стала мамою. Зараз уся наша сім’я: батьки та дві сестри є в реєстрі донорів. Ставати донорами важливо, адже це про порятунок життів. Чим більше зареєстрованих потенційних донорів – тим більше шансів у пацієнтів на одужання.

Загалом моє лікування зайняло понад два роки.  

Як вже я дізналась пізніше,  у моєму випадку лікарі давали дуже мало шансів на одужання. Але разом із тим, я ніколи не опускала руки, я бачила,  скільки віри у моїх рідних, односельців, друзів, і я розуміла, що не можу здатись. Найбільше я боялась не виправдати надію тих, хто вірить у моє одужання.

На додачу, поруч зі мною у відділенні онкогематології були справжні друзі, я  навіть закохалась у стінах лікарні. 

Я приборкала рак, переїхала з Рівненщини у Київ, працюю педагогом. А ще у вересні 2023 року одружилась.

Наразі пишу книгу про період лікування, аби підтримати тих, хто має онкодіагноз.

Потрібно пам’ятати, що онкологія – це не вирок, а лише період, який зробить тебе сильнішим. Адже чимало онкозахворювань  виліковні!

Антон Гарбар, 23 роки подолав лімфому Ходжкіна

У підлітковому віці у мене діагностували лімфому Ходжкіна ІІ ступеня. Тоді діагноз прозвучав як вирок. Ні батьки, ні я не розуміли що буде далі. 

За 2 роки до діагнозу у мене збільшились лімфовузли, аналізи були в нормі, тому медики нічого не запідозрили. Мені ставало гірше, і лише після того, як взяли біопсію, ми дізнались про онкозахворювання лімфатичної системи. 

Родом я з містечка Клевань на Рівненщині, тому лікувався у Рівному. Зі мною на цьому шляху була чудова лікарка Любов Краков’ян, яка радила, допомагала, підтримувала. Для мене це було важливо.  Я бачив, як медики борються за моє життя, як рідні та близькі підтримують мене і просто не мав права опускати руки.

Лікування тривало понад пів року. За цей час я пройшов чотири хімієтерапії. Було складно вірити у те, що ти сам одужаєш, але коли поруч така підтримка, то здатись неможливо!

Зараз я навчаюсь  в університеті в Києві,  розвиваю власну справу – є розробником чат-ботів, займаюсь спортом, беру участь у марафонах на підтримку онкохворих дітей.

Тому для тих, хто почув про онкодіагноз, хочу порадити сприймати це як власний марафон, не падати духом і обов’язково вірити лікарям.

У жодному разі не втрачайте дорогоцінний час на пошуки нетрадиційних методів лікування. Наразі медицина настільки швидко розвивається, що кожен  може одужати!

Галя Кушнір, 23 роки подолала лімфому Ходжкіна III ступеня

Про онкохворобу я дізналась під час навчання в університеті.  Відчула, як мені стало важко дихати, різко втратила вагу. Я звернулась до лікарів і вони поставили діагноз — запалення легень. Певний час мене лікували у моєму містечку, але згодом, коли в легенях почала збиратись вода, направили  у Рівне. 

Коли я зайшла в палату онкогематологічного відділення, побачила дівчинку без волосся. Я дуже злякалась, далі було багато  сліз: моїх, батьків, близьких. Навіть коли медики взяли біопсію лімфатичного вузла, я до останнього сподівалася, що все-таки вони помиляються.

Мені поставили діагноз — рак лімфатичної системи (лімфома Ходжкіна). Я була в розпачі, не вірила що рак виліковний,  оскільки мій дідусь помер від раку. Я бачила, що від раку помирають, і думала, що зі мною буде так само. Я просила, щоб мене забрали додому, що я хочу спокійно померти. 

Але завдяки медикам, батькам, які мене переконали, я розпочала  лікування. 

Під час курсу хімієтерапії почало випадати волосся, довелося підстригти голову налисо. Пам‘ятаю, той вечір я проплакала до самого ранку. Довго не могла дивитись на себе в дзеркало

Початок лікування був дуже тяжкий: як фізично, так і морально!  Після “хімії” з’явився стоматит, постійно боліла спина, я два тижні провела в колісному візку, бо не могла ходити. Після третього блоку хімієтерапії потрапила в реанімацію в тяжкому стані. Але, дякувати Богу, в реанімації чудо-лікарі мене витягнули з того стану! 

Загалом я лікувалась 1 рік і 4 місяці. У нашому відділенні ми були ніби одна велика та дружня сім’я. Ніколи не забуду наші вечірні посиденьки, підтримку лікарів та медсестер, які допомагали долати труднощі. Не забуду, які круті свята для нас влаштовували волонтери. Від них було дуже багато підтримки. Усі ці люди – це надзвичайна сила, яка не дозволила мені здатись.

Не можу передати ці емоції та відчуття, коли  дізналась, що я подолала рак. Я була дуже щаслива! Дякувала Богу та лікарям, що зберегли моє життя.

Під час реабілітації, яку проходила після хімієтерапії, я познайомилась зі своїм чоловіком. Він не злякався, що я хворію, і  завжди був поруч! Ми багато чого пройшли разом!

Хочу  сказати тим, хто хворіє, що рак – це не вирок! Зараз я дуже люблю своє життя, ціную всі моменти. Тому раджу у жодному разі не панікувати, коли дізналися свій діагноз. Так, спочатку емоції можуть бути різні, але врешті-решт потрібно усвідомити, що успішних історій лікування є багато. Медицина не стоїть на місці, і ви маєте шанс вижити. Я – яскравий приклад! Цю боротьбу у своєму житті я вже пройшла – і приборкала  рак!   

Олександра Рибак, 25 років, приборкала гострий лімфобластний лейкоз

Я завжди була активною, багато займалась спортом, плавання було частиною мого життя. Однак, у певний момент я відчула, як у мене   сильно почали боліти ребра, з’явилась втома. Я звернулась до лікарів. На той момент мене запевнили, що це від тренувань і скоро все пройде. 

Я відчувала, що щось не так, і через 6 місяців ми знову пішли до лікарів. І так розпочався складний і непростий період боротьби з онкохворобою. Три роки тривала моя боротьба з раком: півтора року лікування в лікарні, ще півтора року я приймала “суху” хімію, тобто препарати для хімієтерапії у формі таблеток. 

З самого початку я була налаштована боротись і не дозволяла думати, що щось може піти не так. Однак були і хвилини відчаю. Коли довелось обрізати волосся і я довго не могла дивитись у дзеркало, коли на вулицях ловила на собі погляди інших людей. Але я мала сильну підтримку. У стінах лікарні я познайомилась з багатьма чудовими людьми: лікарі, волонтери, медсестри. Деякі дівчата, які лікувались разом зі мною  у Рівненській обласні дитячій лікарні, стали моїми подругами. Ми спілкуємось та підтримуємо один одного й досі. Усі ми стали мамами – це ще один доказ того, що навіть рак не є перешкодою до материнства.

Я б сказала, що  боротьба з онкохворобою – це як плавання у відкритому океані. Поки ти гребеш – ти на плаву.  А ще головне – мріяти! Любіть, посміхайтесь, обіймайте! І головне: дбайте про своє здоров’я, вчасно обстежуйтесь, бо час у лікуванні раку — це вирішальний фактор.

Андрій Пузьо 22 роки, приборкав Лімфому Ходжкіна ІІІ ступеня

У підлітковому віці в мене збільшились лімфовузли. Спочатку ми не звертали на це уваги. Думали, можливо, це наслідок звичайної застуди і все пройде. Через  деякий час односельчанка порадила мамі “прогріти” їх. Ми не знали, що цього робити у жодному разі не можна. На наступний день лімфовузли змінили колір, збільшились та стали твердими. 

Далі було обстеження в лікарні. За кілька днів мені зробили гістологію. Так я дізнався про свій онкодіагноз – лімфома Ходжкіна. 

Далі було 6 блоків хіміотерапії у Рівненській обласні дитячій лікарні. Загалом лікування зайняло більше ніж 2 роки.

Лікуватися від раку важко. Ти потребуєш максимальної витримки та віри, що все вийде. До того ж рак – хвороба стереотипів і нескінченне поле роботи для знахарів, гадалок і псевдолікарів. Для тих, хто лікується чи нещодавно дізнався про онкохворобу, раджу звертатись до лікарів та стежити за здоров’ям. Дуже важливо, аби люди зрозуміли, що боротися з раком початкової стадії значно легше, аніж із задавненими формами. Саме тому головне – вчасно прийти до лікаря.

Своє майбутнє я вирішив присвятити медицині і допомагати людям, адже стільки добрих, щирих, тих, що вірили в мене, були на моєму шляху лікування. Тепер я працюю медбратом-анестезистом у Волинському перинатальному центрі. І зараз мені так хочеться, аби кожен, хто почув  діагноз “у вас рак”, не опускав рук, не зневірювався, а  робив все для того, аби якнайшвидше розпочати лікування та боротьбу за життя.

Дитячий лікар-онколог Дана Бокій, завідувачка онкологічного центру Рівненської обласної дитячої лікарні

Епідемія ковіду, війна – все це знизило рівень виявлення раку на ранніх стадіях. Люди менше звертають увагу на своє здоров’я та відкладають профілактичні огляди. Але важливо розуміти, що чим раніше ми виявимо рак, тим більше шансів його вилікувати: і в дітей, і в дорослих.

Деякі види раку можна діагностувати на ранній стадії, коли лікування буде значно ефективнішим. Для цього є методи, які можуть виявити онкозахворювання на ранній стадії, задовго до появи будь-яких симптомів. Це називається скринінгом раку. Переважно це неінвазивні методи, що не потребують значного часу, підготовки, вони безоплатні та безболісні. На такі скринінги легше наважитися, ніж на, скажімо, бронхоскопію чи біопсію. Такі дослідження вам може рекомендувати лікар, навіть якщо у вас немає жодних симптомів.  

Також важливо пильнувати будь-які зміни в тілі. Слід одразу звернутися до лікаря, якщо ви відчули:

  • ущільнення грудей 

  • збільшену родимку на шкірі

  • збільшені лімфовузли у вас чи у дитини

Також важливо звертати увагу на такі ознаки: 

  • поява на тілі синців незрозумілого походження, зокрема на таких ділянках тіла, якими складно вдаритись; 

  • асиметрія частини тіла – ніг, обличчя, що означає зростання пухлини; 

  • пухлина на якійсь ділянці тіла; 

  • регулярні підвищення температури без видимих причин; 

  • різке схуднення, блідість; 

  • сильні кровотечі навіть при найменших подряпинах і порізах; 

  • постійна швидка втомлюваність, головний біль і ранкове блювання протягом тижня – двох; 

  • порушення ходи в дитини, особливо це помітно, якщо дитина вже навчилась впевнено ходити; 

  • біль в кістках; 

  • збільшення лімфатичних вузлів; 

  • збільшення розмірів живота (внаслідок збільшення печінки та селезінки); 

  • довго лікуються будь-які інфекційні та вірусні захворювання (бо немає імунітету – імунодефіцит); 

  • геморагічні висипання на шкірі.

Джерело

Від Світлана Савіцька

Журналіст, уродженець Костопіля, працювала перед війною в одній із Рівненьских газет журналістом.