На її переконання, це буде прагматичне рішення
Українці однозначно повертатимуться додому. На це є чимало вагомих причин, і деякі з них в розмові з РБК-Україна озвучила докторка економічних наук Людмила Черенько.
По-перше, до наших громадян, які тікали від війни, поки що до них досить лояльно ставляться. І в приймаючих країнах поки не ставлять досить жорсткі умови працевлаштування або відпрацювання певних годин для отримання безоплатного житла, соціальних виплат. Але це все тимчасово. Це колись закінчиться, – каже експертка.
Людмила Черенько поділяє думку багатьох експертів, що європейські країни зацікавлені в наших громадянах. І вони будуть намагатися їх якимось чином утримувати й після завершення війни. Але виправдовувати витрачання великої кількості бюджетних коштів, як відбувається зараз, довго вони не зможуть.
І частина біженців, безумовно, повернеться. Частина повернеться навіть виходячи із звичайних прагматичних міркувань. Зокрема ті, в кого був вищий рівень освіти і кваліфікації, хто в Україні мав професії високого рівня.
Їм в Європі часто пропонують життя в невеличких містечках, де вибір на ринку праці невеликий. Їм пропонують в основному прості некваліфіковані роботи, і не всім це подобається, – каже пані Черенько.
Чимало людей погоджувалися на це, як на тимчасове явище, коли ти розумієш, що найперше треба сховати дітей від війни, то можна рік-два попрацювати прибиральницею. А коли це затягується і ти розумієш, що іншої роботи, більш перспективної, скоріше за все, не буде, то це грає свою роль. Ну і не всі, напевно, зможуть працевлаштуватися.
Людям за кордоном насправді теж не солодко. Вони працюють багато на низькокваліфікованій роботі, при цьому навіть за житло платити для них дорого.
Люди, які виїхали за кордон у перші дні війни, вони й досі по іншому ставляться до ризиків. Українці які живуть у війні вже третій рік, сприймають ризик переважно як буденність.
Якщо прибрати ризики обстрілів і дронових атак, то однозначно знайдуться й охочі повернутися додому серед тих, хто вже понад два роки за кордоном.
Але в природі людей – адаптуватися. Багато хто залишиться заради дітей, бо діти звикли вже в тих школах, з тими друзями. Адже хто реально хотів повернутися, уже певно повернувся.
Ті цифри по біженцях, які називають в ЄС – їм треба формувати свої бюджети, треба звітувати. Кожна країна звітує за те, скільки біженців прийняла, але ж є багато дублювань по різних країнах, і інші нюанси. Як на мене, ці цифри не дуже відповідають реальній кількості наших біженців за кордоном. Я допускаю, що їх менше, – каже Людмила Черенько.
Грошима українців додому не заманиш. Тому що наш бюджет не зможе конкурувати з можливостями, наприклад, Німеччини. Крім того, пропонувати виплати тим, хто повертається несправедливо, стосовно тих, хто жив весь цей час в Україні, під обстрілами і створював ВВП – ні, так бути не може.
Доречніші були б пільги тим, хто захоче розвивати в Україні власний бізнес. Ну і це треба пропонувати всім, в тому числі іноземцям, які захочуть сюди заїхати після війни. Треба створити умови надзвичайно вигідні, щоб якомога більше людей до нас заходило зі своїми коштами, своїми підприємствами. Але в першу чергу такі можливості треба створити для наших громадян.
Але сподіватися на те, що ми зможемо когось заманити, якщо у людини нема бажання повернутися – це нереально, – каже докторка економічних наук.