Вони нищили все українське
Деякі слова української мови були у списках заборонених аж до 1980-х років. Такі списки радянська влада розсилала усім українським редакціям та видавництвам. Про те, як гальмувався розвиток мовознавства в Україні та які слова були під забороною йдеться в матеріалі Liga.net.
Період 1920-1930 років
Від 1920 року радянська влада почала період українізації, цей процес був спрямований на нейтралізацію національно-визвольних прагнень українського народу та зміцнення більшовицької влади. Однак, до кінця цього періоду в Україні з’явився новий правопис під назвою «скрипниківка».
Багато видань з новоутвореною українською термінологією та російсько-український академічний словник А. Кримського та С. Єфремова. Автори цих словників намагалися систематизувати українську мову.
Вони опирались на численні авторські тексти й фольклорні матеріали. Тому роботи були досить гідними й відповідали нормам українського правопису.
1930 року процес українізації згорнули, новий правопис та словники української мови скасували, а сам розвиток мовознавства в Україні був надовго загальмований. 1933 року впровадили новий правопис. В ньому було багато розбіжностей з нормами правопису, який існував у період українізації.
До того ж в українській мові аж до 1980 року існували списки заборонених слів. Зі словників їх також вилучили.
10 заборонених слів та їхні «правильні» відповідники:
- двотомовик — двотомник;
- небавом — невдовзі;
- взуттярня — взуттєва фабрика;
- аркуш — лист;
- безнастанний — неперервний;
- жмуток — пучок;
- либонь — напевно, мабуть;
- обрус — скатерть;
- робітня — майстерня;
- кулястий — кулеподібний.
Забороняли передусім слова, які не були схожі на російські відповідники і які були з чужим для російської мови суфіксами. Наприклад, суфікс -арня/-ярня у словах – кав’ярня, броварня, книгарня, пекарня.