Це продовжується. «Баранізм», вибачайте (с)
Однак, скільки міст та територій ми втратимо до грудня – невідомо.
Чому продовжується ця практика – створення все нових НЕ-боєздатних бригад, замість підсилення – мобілізованими – тих бригад, які мають великий бойовий досвід, але зазнали втрат і потребують людей, яким би вони могли передати цей свій – бойовий досвід?
Це питання на тлі постійних втрат українських територій звучить дедалі голосніше.
Знову про катастрофічні процеси з поповненням бойових підрозділів та бездумним створенням нових.
Чому це є шляхом до поразки, а не до ротацій та посилення ЗСУ (хоча на всіх рівнях це подається під таким соусом).
Цей підхід мав місце і за Залужного та закінчився трагедіями, зокрема, під час південного контрнаступу, коли наповнений новою технікою, небоєздатний 10-й корпус мобілізованих, недонавчених і не «обстріляних» людей змушували наступати «в лоб» і нічого не досягли, окрім смертей та утилізації техніки і боєприпасів.
Ніхто не покараний, зокрема і доктор філософії.
Зараз замість того, щоб інтенсивно поповнювати вже діючі бойові підрозділи, знову йде створення нових.
Пристроюють штабних, створюють нові підрозділи забезпечення під тиловиків і «розмазують тонким шаром» техніку.
Ситуація настільки критична і «дерев’яна», що змушена знову про це написати, тепер вже значно детальніше.
Лінія фронту. На ній воюють бригади з різним рівнем укомплектованості.
Наприклад, укомплектованість піхотної бригади, як у 125-ї бригади ТРО, яку залишили одненьку відбивати новий наступ росіян на Харківщині, складала 40-50%.
Це середня цифра в бригадах, чи Содоль навмисно поставив найслабшу бригаду на напрямку наступу ворога?
Обидві тези вірні. Багато таких бригад, але загалом він залишив на захисті Харківщини один із найслабших підрозділів за сукупністю характеристик.
Якщо «піхотні» батальйони у бригади доукомплектувати з 40% до 90%, вона зможе або проводити якісну внутрішню ротацію, або займе фронт удвічі ширше.
Це навіть може дати шанс вивести на певний термін сусіда. Тобто, ми отримаємо комплекс внутрішніх і зовнішніх ротацій.
Додам, якщо в бригаді укомплектувати ще й роту резерву навченими військовими, то командир бригади зможе провести допідготовку своїми ж досвідченими сержантами.
Поповнення потрапить у злагоджені бойові колективи, матиме місце спадкоємність, підтримка від ветеранів, передаватиметься бойовий досвід та дух.
Командири батальйонів із штабами командуватимуть ротами, а не взводами (загрузнувши в хаотичному ручному контролі непідготовлених і незлагоджених військових), командири бригад командуватимуть батальйонами, а не ротами.
Люди матимуть більше шансів виконати завдання і вижити!
Отже, здоровий глузд «кричить» тут, що розглядати створення нових бригад можна ТІЛЬКИ після гарантованого укомплектування діючих та створивши навчений резерв.
Але генерали його не чують. Вони роблять зовсім інше.
Вони створюють нові й нові бригади-зомбі. От ще, для створення нової бригади потрібно близько сотні старших офіцерів.
Це знову про перспективи та якість управління. Зараз на посади командира батальйону та командира роти переважно призначають офіцерів з ТЦК або просто з цивільного життя, досвідчених сержантів немає.
Штаби бригад та батальйонів наповнюють люди, яким надзвичайно складно «опанувати» посаду, особливо коли командування сухопутних військ їх до цього ВЗАГАЛІ не готує.
Потім відбувається наступне:
– Перший варіант розвитку подій.
Нова бригада заходить, а стара не виходить, бо стара досвідчена бригада не може передати смугу відповідальності новій зомбі-бригаді.
В результаті стару не виводять, під час спроби ротації гине більше людей, завжди втрачаються позиції, які тримались місяцями, а не виведені бригади тулять «трикутниками» одна до одної, де величезна основа – дискоординовані тилові штаби, а гостра верхівка – дискоординовані бойові позиції, які належать різним відповідальним.
Отакі «натулені» один до одного, як «шпроти в банці», десятки батальйонів та бригад з низькою укомплектованістю та надзвичайно малими смугами – це переважно і є український фронт, який скомпонували наші генерали.
Це фірмовий стиль управління, зокрема у Сирського.
І це їм зручно, бо потім важко довести, хто з вищих військових штабів за що винний. А от у «консервній банці» опиняється величезна кількість командирів нижчої ланки, на яких можна завести службові розслідування і списати невдачі. Ідеальна схема!
– Другий варіант розвитку подій.
Стару бригаду ротують на ще складнішу ділянку фронту. Цей варіант я називаю «генеральський лайфхак, як здати росіянам місто/село і добити бойовий підрозділ, щоб убиті українські громадяни забрали накопичений досвід у могилу».
В результаті нова злякана зомбі-бригада тікає, «сиплеться» і втрачає позиції, а кинута в чергове пекло стара остаточно «сточується».
Таке перекидання старої виснаженої бригади, як правило, не дає ніяких інших результатів, окрім зазначеного монструозного лайфхаку, вигідного тільки росії.
– Третій варіант.
Стару бригаду виводять, нова «сиплеться», а старій дають пару тижнів «на відновлення» з установкою приймати як поповнення всіх, кого знайдуть, аби у звіті укомплектованість була такою, щоб полковник із вищого штабу міг поставити галочку.
Через пару тижнів таку «відновлену» бригаду кидають у нове пекло.
Ось вам і ротації.