Vae Victis «горе переможеним» (с)
Праворуч Ігор Іщук в зоні АТО ще у липні 2014 р.
Пропонуємо вашій увазі резонансний допис Ігоря Іщука – людини, яка має реальний бойовий досвід, а в мирному житті був помітним фахівцем із Телекомунікацій в Utel та ECI Telecom.
Свою війну з РФ цей чоловік розпочав ще у 2014-му.
За його плечима не один вихід з оточення разом із ввіреним йому підрозділом
Подаємо текст Іщука – без змін
На цьому фото Ігор Іщук — крайній ліворуч
Війна і Мир
або як перемагають у війнах.
В мережі поширюється все нові і нові хвилі дискусій про Війну і Мир, які докотилися до самих далеких закутків. Дискусії не вщухають.
Кожна сторона має своїх поважних прихильників і багато розумних аргументів на свою користь.
Клаузевіц казав: «війна – це просто продовження політики іншими засобами» і він був абсолютно правий. На жаль, не читав ні Клаузевіца, ні Макіавеллі, але хочу поділитися своїм думками:
- Війна і Мир – це різні боки однієї монети, яка зветься Політикою. Війна і Мир це сполучені ємності. Чим більша перемога у Війні, тим кращий і міцніший буде Мир для переможця і навпаки Vae Victis «горе переможеним».
- «Для перемоги потрібно три речі: гроші, гроші і ще раз гроші» – Наполеон знав толк у війнах. Іноді, щоб виграти війну необхідно залучити найманців, мисливців за головами і вроджених вбивць з усього світу, якщо таких не вистачає в країні.
- «Ви програЄте війну, коли починаєте брехати» – адмірал Ісороку Ямомото. Суцільна брехня, імітація і показуха українських політиків заважають зрозуміти реальний стан справ і примати правильні рішення.
- Якщо війна йде за саме існування, то розумні країни напружують всі сили, щоб її виграти і ведуть Тотальну Війну, народну або Вітчизняну – по термінології СРСР.
- Тотальна Війна неможлива без підтримки народу. Щоб залучити народ до війни, правляча верхівка ділиться своїми привілеями. Ділиться з народом матеріальними благами, політичними правами і свободами, які надаються під час війни або після перемоги.
Вільні громадяни, яким є за що воювати, завжди воюють краще, ніж Кріпаки, на яких ТЦК влаштовує облави, як справжнє гестапо.
Кріпаки не будуть воювати за власність Феодалів, які ховаються за їх спинами. При першій ліпший нагоді Кріпаки втечуть на волю, так далеко, наскільки це можливо.
- Багато командирів, командують із «кінозалів» на КСП, ні разу не були в бою і вже не будуть, тому не знають, що таке справжня війна, і вже не дізнаються.
Бігають по студіях, насміхатися над нещасними утоплениками в Тисі і розповідають про ухилянтів, які заважають остаточно виграти війну.
Їх цілком влаштовує існуючий стан справ, кар’єрний зріст і недосяжне у мирному житті фінансове забезпечення. Багато молодших командирів вже стали комбатами і скоро будуть комбригами.
Їм комфортно із «кінозалів» на КСП спостерігати на великих екранах за Кріпаками на їх смертельно небезпечних місіях під назвою: «Сидимо в ямах. Працюємо мішенями для КАБ. Боремося за життя на природних інстинктах лише з автоматами і лопатами».
Реформи в ЗСУ важливі. Війна це привід їх розпочати.
- Виправте якщо помиляюся, попадалися такі цифри витрат за 2023 рік: 1,4 трлн. UAH – на ЗСУ, 1,9 трл. UAH – лише на утримання одного держапарату. Вчителі, лікарі – фінансуються окремо і в ці витрати не входять. Або ми хочемо виграти війну, або ми хочемо розводити бюрократів. Реформи в країні важливі. Війна це привід їх розпочати.
- Якщо Тотальну Війну виграти неможливо, відповідальні політики шукають Миру на вершині військової могутності, приховуючи слабкість країни від ворога.
- Політики беруть на себе відповідальність, об’єднують народ, знаходяться поруч з народом, розділяють його долю.
- У випадку поразки – виживання країни і народу – понад усе. Політики приносяться в жертву, щоб припинити агонію і страждання народу.
В кращому випадку вони несуть політичну відповідальність – втрачають владу. Іноді приносяться в жертву буквально – їх страчують.
- Політика, як і війна, це мистецтво. Спочатку політиком народжуються, а лише потім стають.
- Все вищесказане – це не про українських політиків, вони цього не розуміють. Українська правляча верхівка має свої власні цілі, які не співпадають з цілями народу.
Перемога в війні для них бажана, але не обов’язкова опція. Прибуток їм гарантовано в любому випадку, навіть у випадку поразки у війні.
Причому сума прибутку заздалегідь оговорена, гарантована, виплачується вся і відразу, або на регулярній основі, і не обкладається податком. Так виглядає, свого народу вони бояться більше ніж поразки.
Іноді політики роблять фатальні помилки, навіть тоді, коли армія вже практично перемогла на полі бою.
Війська полководця Ганнібала Барка вже святкували перемогу у Другій Пунічній війні, яка тривала з 218 по 201 до н.е. між Римом і Карфагеном за домінування у Середземному морі.
Римляни втратили практично весь Апеннінський півострів і контролювали лише свою столицю – Рим.
Але політики Карфагену вирішили, що їм не потрібен такий могутній політичний конкурент як полководець Ганнібала Барка, переможець Риму, «понаєхавший» із далекої провінції, який навіть ні разу за все життя не був у столиці, тож не виділили достатньо грошей на фінансування його армії, для остаточної перемоги над Римом.
Через декілька років держава Карфаген була повністю знищена, а місце де стояла столиця, місто Карфаген, було засипано сіллю.
На фото статуя полководця Ганнібал Барка, 247-183 р до н.є. Після знищення Карфагену жив у вигнанні, був радником у Сирійського правителя Антіоха ІІІ, розробляв план війни проти Риму.
Після поразки Антіоха ІІІ, наклав на себе руки, не бажаючи здаватися римлянам.
Можливо, політики в Карфагені просто не знали що таке Тотальна Війна і тому не виділили достатньо грошей і не задіяли всі ресурси, щоб перемогти?
Схоже, вже ніхто не дізнається всіх причин поразки Карфагену…
Важливо, що в Римі точно знали, що таке Тотальна Війна. Carthago delenda est. «Карфаген має бути зруйнований» – сказав Марк Порцій Катон і допоміг Публію Сципіону Африканському це зробити.
Але ми так і не дізнаємося, чим керувалися політики Карфагену, тому що Vae Victis «Горе Переможеним»
Або наші політики докладуть всіх зусиль, щоб виграти війну, або краще їм відверто сказати народу:
«Вибачте нас люди добрі. Ми спробували, але в нас і цього разу нічого не вийшло, і, схоже, вже не вийде. Можливо, в когось вийде краще, нехай спробує…»
Допоможіть президенту усвідомити, що Правда важлива. Вимагайте Змін і припинення cуцільної брехні, імітації і показухи, які заважають зрозуміти реальний стан справ, врятувати країну і рухатись в вперед!
Як завжди сподіваюсь на Диво.