1947 року на Костопільщині, як і по всій Західній Україні, міцно закріплялась радянська влада. В лісах ще діяли збройні формування УПА, а у селах продовжували створювати колгоспи, налагоджувалась робота зруйнованої у роки війни лісопереробної галузі. Керувати районом прибула чисельна кількість партактиву з Курської, Брянської та інших областей Росії. Місцевих мешканців на головні керівні посади майже не брали, так, в основному на треті ролі. Навіть у новостворені колгоспи намагались відправити головою прибульця з іншої місцевості, або колишнього фронтовика.
У свою чергу представники ОУН-УПА змінювали свої методи боротьби відповідно до нових умов. Найбільше в той момент на Костопільщині не давав спокою новій владі сотник «Лис»(Григорій Юрченко), база якого розташовувалась у селі Головин, а сотня діяла у районі сіл Янкевичи, Кургани, Підлужне, Берестовець та Іванової Долини.
Кілька потужних спецоперацій проведених НКВС та МДБ проти сотні Юрченка позитивного результату не дали. Після призначення у Головині нового сільського голови, справи для радянської влади дещо поліпшились. Зокрема, перші позитивні результати почав давати місцевий колгосп, у селі було організовано школу, діяв клуб, медпункт.
Старожили розповідають про декілька версій спецоперації «Лис», що відбулися у той період на теренах Головинської сільської ради. За однією з них, усе керівництво Костопільського району разом з очільниками НКВС та міліції у кількості 18 чоловік прибуло в село з метою проведення спецоперації проти сотні Лиса. Серед них: голова райвиконкому Микола Гудков, перший секретар райкому партії Олійник, начальник НКВС Бєляєв, начальник пошти Герасименко, працівники апарату органів місцевої влади. За іншою версією, усе керівництво району поїхало у Головин відкривати нову школу та медпункт.
Напередодні, до Костополя прибув головинський сільський голова, який перебуваючи у владних кабінетах не забув повідомити керівників різного рангу, що у селі на них чекає щойно вигнаний міцний буряковий самогон та щедро підготований стіл, страви для якого готуються з нещодавно заколотого поросяти та молодого ягня. Можливо саме тому, така кількість чиновників і вирушила кінними фурами до Головина.
«Лиса» у той день не ловили. Урочистий обід плавно перейшов в урочисту вечерю. Спати полягали у будівлі школи. На вулиці залишився лише один вартовий, який не вживав бурячанки. Ліквідувати його для боївки «Лиса», яка вже чатувала поряд школи, не було складним завданням. За кілька хвилин, будівлю школи бійці УПА облили заготовленим бензином та підпалили одночасно з чотирьох боків. Кількість випитого алкоголю зробила свою справу, тому вибратися назовні з вогняного пекла майже нікому не вдалося. Ті, хто намагався вискочити через вікно – отримував кулю від повстанця. Дивом, врятувався лише голова райвиконкому Микола Гудков, який після трьох днів блукання у лісі, у шоковому стані повернувся прямісінько до робочого кабінету у Костополі.
Ранком, того ж дня, поки ще догоряла школа, на хвилі ейфорії, частина упівців боївки «Лиса» зробила напад на тюрму у Костополі (сучасна територія військової частини) з метою визволення заарештованих місцевих повстанців. Проте бій виявився не таким, як планував сам «Лис». Охорона тюрми зуміла дати відсіч.
До Костополя терміново прибули частина військ НКВС з Рівного та Клеваня. Протягом місяця у місті та усіх селах району було проведено «зачистку». Самого «Лиса» та членів його сотні затримати не вдалося.
Відомо, що серед безпосередніх учасників подій, постраждав голова Головинської сільради. Його разом з усією сім’єю було репресовано та вислано до Сибіру за ті криваві події, які відбулися на території дії його повноважень. Дуже швидко у район прислали нових керівників з тих же Брянської, Курської, Володимирської та інших областей Росії.
Олександр Намозов, історик-дослідник, письменник.