Чт. Чер 20th, 2024


Під враженням від потягу УЗД

Ірина Геращенко відома журналістка, речниця Ющенка та політик партії Порошенка дала свій аналіз дебатів між Портниковим та Латиніною. З акцентом на мову.

Допис отримує багато лаків і репостів. Подаємо без змін:

«Мова сьогодні в більшій небезпеці, ніж в 22»

– Полеміку Віталій Портников з Латиніною ( в помпезному шкіряному кріслі, з якого стирчить одна голова, вона нагадує злу королеву з «Аліси»), я слухала в потязі Хелм- Київ, навушниками ховаючись від реальності.

 

Дєвочка навпроти розповідала телефоном мамі, що вона харашо здала польський тест. На верхніх полицях жінка всю дорогу вмовляла онука съесть булачку і пазваніть дєдушкє.

 

В сусідніх купе голосно гиготіли і розмовляли російською жінки, що на пару тижнів їдуть додому. Ті, які змушені були тікати від російських бомб і снарядів по світах.

 

Коли просиш звертатися до себе українською, у відповідь можна почути весь спектр інфантильності: так звикли, так зручніше, з дєтства так гаварю, Конституцію нікто нє отменяв, ета наше права.

 

Безумовно, всі ми маємо права. Але є і обовʼязок. Перед країною, яка стікає кровʼю саме за те, що сміє відстоювати, виборювати, захищати свою ідентичність. Основою якої є наша мова і історія.

В соцмережах я бачила купу захвату сильною і аргументованою позицією Віталія.

 

Але від тих, хто й так знає історію, розуміє маніпуляції і блеф москвичів про «адін народ» й ніколи не мав ілюзій щодо справжніх намірів багаторічної російської мовної експансії.

 

На жаль, ті, хто не замислюються про свою ідентичність, продовжують слухати марафон і арестовичів.

 

На вулицях Вільнюса, Варшави, Берліна багато російської. На це звертають увагу наші добрі друзі, які дали прихисток мільйонам українок і українських дітей, аби врятувати їх від російських бомб.

 

Європейські колеги розповідають, що взимку- весною 22 біженці більше старалися говорити українською, відмежовуючись в будь який спосіб від країни- агресора, яка вигнала їх зі своїх домівок, намагаючись через мову теж висловити свій протест війні.

 

Зараз ситуація змінюється.

 

Хтось адаптувався в іншій країні і все менше читає українських новин, комусь так зручніше.

 

Й вивчити польську, німецьку, французьку чи голандську виявляється легше, ніж просто говорити мовою, яку ти вчив в школі, яка звучала на вулицях твого рідного міста, але ти роками її зневажав, бо так звик.

Безумовно, Європа мультикультурна і толерантна.

 

Але ж ми апелюємо до європейців посилити тиск на РФ і візовий режим, блокувати рахунки росіян, протестуємо, коли нєтрєбко повертають в берлінську оперу.

 

Нам за росіян, які є носіями імперської ідеології, соромно. Чому ж ми в побуті залишаємося носіями їх мови і не можемо заблокувати її в повсякденному спілкуванні?

 

Буду чесна, я теж з двомовної родини, колись давно працювала в російськомовній редакції, але мені повезло з вчителями, президент Ющенко зробив нашій команді щеплення українством, змусив переосмислити трагедію Голодомору як геноциду. А в 2014 взагалі відрізало.

 

Бо винні в цій страшній війни, в якій гинуть найкращі наші люди, не лише Путін, а Росія і росіяни, які хочуть війни. Всі вони хочуть війни.

 

Безумовно, в ЗСУ багато військових послуговуються російською. Але вони свою відданість Україні щодня доводять своєю жертовністю і героїзмом. Їм за це доземний уклін. Ми ж в тилу просто зобовʼязані захистити українську державність повагою до нашої історії і мови. Інакше що тоді ми захищаємо?

 

Державність – це не лише територія, держава- не лише паспорт, за яким можна отримати допомогу для біженців, нація- не лише назва. Й мова сьогодні в більшій небезпеці, ніж в 22.

 

Мене тривожить повне нерозуміння владою рівня проблеми! Черги на Арсенал не є індикатором, що в нас все добре з захистом мови і книги. В марафоні – пропаганда влади, а не цінностей.

 

В парламенті блокують закон про заборону московської церкви і знову тягнуть законопроєкт про англійську, де знищують український дубляж.

 

З біженцями ніхто не працює, аби підтримати в них українство, допомогти зберегти українську ідентичність або знайти її в собі.

 

На окупованих Росією територіях немає української. Вона може бути тільки в Україні. В серці тих, хто ідентифікує себе українцями.

 

Нещодавно на одному дипломатичному прийнятті я говорила з членом наглядової ради Укрзалізниця – Ukrzaliznytsia, що було б дуже правильно започаткувати проєкт на підтримку української в наших міжнародних поїздах.

 

Бодай робити оголошення, нагадуючи про війну за державність і ідентичність. Аби всі, хто пишається, що ми – українці, згадував й про нашу мову, переходячи на неї з любовʼю і гордістю

Зараз Геращенко вже в Харкові





Джерело

Від Світлана Савіцька

Журналіст, уродженець Костопіля, працювала перед війною в одній із Рівненьских газет журналістом.