Що це буде?
Консерватори України виступають не проти всіх фемінітивів, безперечно.
Природні та притаманні українській мові словоформи, яким споконвіку користувалися Шевченко, Леся Українка, Довженко, Рильський, Вінграновський, Ліна Костенко, Симоненко та Івасюк – безперечно українськими консерваторами підтримуються та вітаються, як щось «рідне», «органічне» та «своє».
Інша справа – новітні мовні покручі, що калічать українську мову на догоду немарксистським збоченням та експериментам у стилі «новояза» ім. Орвела.
Всі ці «членкині», «послиці», «хірургині»: всі ці кошмарні абревіатури типу «ЦПМСД», замість легкого і милозвучного слова «Поліклініка»: усе подібне більшістю українських консерваторів сприймається як однозначний «шлях не туди» – до якоїсь тоталітарної несвободи.
По-центру — філософ Сергій Чаплигін — один із провідних речників українського Консерватизму. Вочевидь, він теж буде у Рівному — 13-го
І справа тут не лише у ґвалтуванні мови ліваками, які живуть з іноземних ґрантів.
Проблема є значно ширшою.
Це проблема – індивідуальної свободи, традиції і культури.
Проблема національної самоідентифікації перед лицем загрози глобального тренду на знищення: націй, родин, поняття про стать, сімейних цінностей; викорінення елементарного розуміння Добра і Зла та повсюдної пропаганди – масового переселення до України вихідців із Азії та Африки.
“Мігранти роблять міста різноманітнішими”, – переконують нас міжнародні інституції. Ви з цим погоджуєтеся?
Як повідомляє профільне видання РЕСПУБЛІКА:
13 липня в місті Рівне відбудеться друга сесія «Консервативних діалогів» на яких будуть обговорюватися питання української ідентичності в усіх її аспектах.
Сьогодні перед українським суспільством гостро постає проблема кризи ідентичності.
Вона все більше якась розпливчаста та невизначена – багато людей не знають, що їм робити, бо не знають, хто вони є.
А це означає, що нам буде все тяжче відповісти на запитання: ким ми будемо завтра?
Якщо ми взагалі не збираємося зберігати нашу ідентичність і не розуміємо, навіщо це нам потрібно, то нам залишиться віддати вирішення своєї долі іншим. І тут питання «хто ми є?» відпаде сам собою. Оскільки нас більше не буде.
За це і йде сьогодні війна.
Головне, що потрібно зрозуміти – ідентичність не треба розглядати як якусь сутність, яка ніколи не змінюються.
Кожне покоління має підтримувати свою спадщину, але воно повинно також актуалізувати цю спадщину. Це і є та форма колективної історії, яка весь час перетворюється, але завжди залишається вірною собі.
Інакше кажучи, наша ідентичність – це те, що дозволяє нам змінюватися, залишаючись самими собою.
Сьогодні ворогом нашої ідентичності (як на фронті, так і в тилу) є той, хто прагне придушити нашу колективну ідентичність, національну культуру та все різноманіття форм нашого життя.
До спілкування запрошуються всі бажаючі. Більше про цей захід на сайті РЕСПУБЛІКА