«Лише одну» (с)
Ворог, окрім мобілізації величезних ресурсів та ВПК, намацав успішну для себе тактику – КАБи у поєднанні з мобільними групами, які швидко заходять на уражені КАБами позиції, де наші воїни, навіть, якщо вони ще живі, – знаходяться у стані глибокої контузії і нездатні чинити ефективний опір.
В результаті карти Deep State фіксують просування ворога вперед та втрату нами населених пунктів.
Чи є на це якась рада?
Чому Україна не знаходить відповіді на КАБи та «мотоциклетні атаки» РФ, що відбувається у військах і як переламати негативну тенденцію – про це у наші розмові з Паоло Лум’єре – воєнним оглядачем, який часто передбачає розвиток подій та вказує на речі, які у нас, на жаль, застосовують з великим запізненням.
ПО КАБАХ
– Чи існує взагалі в природі хоч якась протидія російським КАБам та їхній новій тактиці із захоплення наших позицій? (КАБи + групи мотоциклістів)
– Щодо протидії КАБ-ам, то в природі воно існує і називається «комплексна і беззастережна підтримка союзника у його визвольній війні». Але на жаль це не про наших «Західних Партнерів», які мають в себе відповідні засоби.
Щоб зняти (чи суттєво зменшити) проблему КАБів є два методи
- Безпосереднє знищення носіїв КАБ-ів (літаків) у небі – під час наближення до пускових рубежів і
- Знищення цих носіїв – на аеродромах. Сюди ж додається знищення загалом – відповідної інфраструктури та відповідних виробництв, складів, заводів тощо.
Для знищення літаків, які стоять на озброєнні в РФ та запускають по нам КАБи з відстані 70 + км, в наших партнерів (НАТО) є два типи ракет.
Точніше навіть три:
- Ракета MBDA Meteor. Носіями якої є відповідно: Сааб (Гріпен), Рафаль, Єврофайтер. Нам цих винищувачів не дали і не дадуть.
- Ракета AMRAAM AIM-120C-8(AIM-120D ) носієм якої може бути F-16. Нам, станом на зараз, цих ракет також не дали і невідомо чи дадуть.
- США також мають ракету AIM-54 Phoenix, яку вже зняли з експлуатації, але про яку США взагалі воліють не згадувати, хоча вона також могла би збивати на великій відстані носії КАБ-ів (AIM-54C, С+).
– Чому про неї не хочуть згадувати?
– Вони не хочуть згадувати що постачали їх свого часу… Ірану(!)
– ОК, чи є якісь ЗРК або ПЗРК, які могли б збивати російські літаки – носії КАБів?
– ПЗРК – ні. ПЗРК-це Переносний ЗРК. Таких, які би могли дотягнутися на 70+ км до носіїв КАБ-ів не існує. Зате є ЗРК комплекс заатмосферного перехоплення THAAD. Наче спеціально для цього призначений, як доповнення/прикриття до Петріот-ів. Але про нього у нас взагалі не згадують «чомусь».
– Хоча він міг би також прикривати й самі «Петріоти» від російських ракет?
– Так. Але перейдімо до другого напрямку – знищення аеродромів та ворожої інфраструктури. Тут у нас мав би бути непочатий край роботи, однак…
Атакамси застосовувати по території РФ нам не дають. Є доволі старенькі, але все ж хороші Томагавки. Якраз для ударів по заводах і аеродромах. Є зрештою Тауруси, але є також і Шольц…
ТОБТО: Захід має все необхідне для протидії КАБам, але… Головне, чого немає у Заходу, це бажання – допомагати нам і навіть – ще важливіше:
Захід просто не має бажання – виробляти все те, що він може – в достатній кількості. Навіть для себе.
Не має бажання серйозно взятися за нові розробки.
Там лише тільки зараз «починають починати» проекти дешевших ракет, які би змогли зрівнятися чи перевершити по дальності російську Р-37М.
Російський літак завдає удару КАБом
Станом на зараз немає комплексу ЗРК, який би призначався для боротьби зі стратегічною авіацією противника на великих дистанціях.
Тобто комплексу, який би поєднував гіперзвукову/балістичну ракету і ракету ППО, здатну залітати на велику віддаль в сотні/тисячі км. і там, знижуючи швидкість, переходити в керований політ та вражати повітряні цілі противника.
Необхідність такого комплексу давно назріла, але цю необхідність просто не хочуть помічати.
Тому, підсумовуючи: Захід міг би (допомогти нам) вирішити проблему КАБ-ів, однак, він цього просто не хоче.
– Гаразд, але що робити вже зараз – для протидії тим самим мотоциклістам, з яких у нас всі так сміялися?
– У нас багато з чого сміялися, але… Щодо мотоциклістів, то тут проблема не в КАБ-ах. А в тому що у нас завдяки нашим Коханим Генералам, розбалансована та розбита Армія – без здатності до вогневого ураження противника.
Без системності, без належних ліній оборони і інженерного забезпечення і з провалом замість ВПК.
Фото з публікації NV
– Тому ми і не можемо знайти протидію мотоциклістам(!) вже який місяць поспіль.
Росіяни скоро вже на вівцях почнуть нас атакувати, але ми так само будемо вдавати що не бачимо – головної причини:
Те, що раніше витягували на героїзмі, з КАБ-ами не проходить. КАБ-и обнуляють героїзм. КАБи вимагають зовсім іншого рівня взаємодії між усіма лініями оборони та підрозділами на флангах – також – на всю їх глибину оборони.
Для того, щоб взаємодіяти, підрозділи мають бути укомплектовані. Укомплектовані не просто «наоблавленими» Сирським «автомт-лопатами», яких позакидали у поспіхом накопані нори та канави…
– «Автомат-лопати» це хто такі?
– Це всі наші не підготовлені належним чином до бойових дій підрозділи, укомплектовані солдатами, які наче здатні копати і стріляти.
Те, що в принципі було достатнім у Другій Світовій Війні, те, що тішить статистикою наших Генералів, але те, що не дає необхідного ефекту на полі бою.
А взагалі сидіння в норах і траншеях це тактика Першої Світової. Причому гірше реалізована, в нашому випадку. Противник почав нас наказувати за цей вибір.
КАБ має величезну руйнівну та вражаючу силу. Особливо, коли удари завдаються по нашвидкоруч підготовлених позиціях
– Ті ж самі штурми – піхотні, на мотоциклах чи БМП – найкраще зупиняють зараз ФПВ-дрони.
Якщо їх не здатні застосовувати підрозділи, які зазнали безпосередньої атаки КАБами, то на підмогу мають приходити сусідні підрозділи, чи підрозділи – з глибини оборони, але зі своїми розвідувальними та ФПВ-дронами.
Але ж і крім дронів є ще багато чого іншого, що в нас – системно не працює.
– Чому не працює? Що треба зробити, аби налагодити подібну – системну взаємодію – для протистояння КАБам та взагалі?
– ЗСУ мали би стати Армією, а не натовпом «наоблавлених» кріпаків автомат-лопатників.
У нас порушені базові воєнні принципи:
- Ми діємо поза прикриттям своєї сторони. Наші «СП»-шки (спостережні пункти – ред.), це ніякі не СП-шки, це нички в відриві від своїх позицій, часто в напівоточенні, чи в «сірій зоні»
- У нас відсутній ешелонований вогонь. Позаяк відсутній другий ешелон на віддалі 2.5 км. Який би мав підсилювати/прикривати перший ешелон навісним вогнем (АГС, 40-60 мм міномети).
- Тому що у нас «перша лінія оборони» це ниточка-траншея. Одна. Або нори в залишках посадки.
- І ніякі не три ряди траншей з сполучними ходами і бліндажами.
- У нас відсутній третій ешелон, це відстань 3-5 км., звідки можуть працювати 80-120мм міномети і «підтягуватись» БМП.
Відповідно коли КАБ руйнує ділянку, перший(і єдиний) ешелон, і контузить особовий склад, нікому прикрити і перекрити цю ділянку від мотоциклістів.
Немає ні флангового перехресного вогню сусідніх підрозділів/груп, ні навісного вогню з тилу.
І протипіхотних мін, які можна швидко викинути/закинути, також нема.
У нас втрачається здатність до вогневого ураження противника.
Будь-яка здатність якщо вчасно не підоспіли ФПВ-дрони.
– Автомати-лопати не допомагають, це вже стає зрозумілим всім, окрім наших Коханих Генералів. А зі створенням щільного осколкового поля концентрованого вогню у нас завжди були проблеми.
І через брак боєприпасів і просто тому, що ми не тренуємось це робити.
Концепції/тренувань на випадок заходження противника в наші позиції і відходу також нема.
Ніхто не практикує попереднє мінування і дистанційні підриви залишених траншей.
Орки практикують, ми – ні.
Частково ці проблеми викликані ефективністю ворожої аеророзвідки і ударних дронів типу Ланцет. А також ФПВ-дронами.
Наша техніка одразу ж виноситься при спробах безсистемно поткнутися «на підмогу». Але це тільки частково.
Зараз єдиний спосіб «боротьби» з КАБ – не бути там, куди вона прилетить.
Це можна робити коли є накопані довгі траншеї і при наближенні КАБ наше РЕР оперативно повідомляє піхоті на землі про напрямок її планування.
Тоді є час зманеврувати вбік по траншеї. І бажано щоб ця траншея була чимось накрита згори, щоб дрони не бачили маневр.
Якщо траншей нема (не зробили, не встигли), накритих ділянок нема – тоді проблеми. Тоді піти вбік, активувавши в залишених траншеях міни, ми не можемо.
Тоді ми відступаємо і втрачаємо позиції – хаотично, невиправдано. Але це вже питання…
– Не до солдат?
– Очевидно
– ПО СИРСЬКОМУ. Зараз виглядає, що з’явилася ціла група людей: воєнкорів, експертів, волонтерів та блогерів, які чи не прямо виступають за звільнення Сирського. Це, зокрема, Безугла, Бутусов, Стерненко, Ви, — перелік можна продовжувати, але….
– Зауважу, що це вже не група людей, це велика кількість суспільства. І ще один важливий момент: серед переліченої групи прізвищ є такі, які щиро ненавидять один одного, але в тому, що вони пишуть про Армію, про стан речей в обороні, про генералітет і Сирського, вони дивним чином описують одне й те ж.
Чому так?
Бо вони, кожний, їздять на фронт, вони бачать одне й те ж саме. Бачать Армію безпосередньо, знають ситуацію реально – як вона є, спілкуються з військовими не лише формально, але й – поза межами офіційних генеральських візитів із перевірками.
– На кого міняти Сирського?… Не називаючи прізвищ, який тип військового командира це має бути? Хтось інший з Генштабу, хтось типу Буданова, чи хтось із бойових комбригів – хай і без генеральського звання?
– Давайте так… в нинішній ситуації я вже не вважаю що «міняти», «звільняти», це правильні слова.
Конкретно Буданов – так. Прокопенко – так.
Щодо генеральських звань… З цією кастовістю треба закінчувати. Звання не має бути титулом, незворотнім «за вислугою», воно має бути прив’язане до поточних обов’язків. А підвищення-пониження мають перестати бути тільки «винагородою» чи «покаранням»
– Ви допускаєте, що Генштаб може очолити не генерал?
– Які проблеми? Дайте хлопцям генералів, якщо це потрібно для виконання обов’язків Головкома…
Бойові полковники та підполковники в суті цієї війни розбираються часами значно краще ніж генерали після ще радянських та російських академій.
Генштаб зашунтував від президента Армію.
Президент не бачить Армії, він бачить півсотні совкових генеральських фізіономій, пов’язаних між собою.
І його поїздки до фронту в оточенні цих генералів ситуації не змінять.
Генштаб це Сирський, Сирський це Генштаб. Це неподільна сутність. Те, що я називаю «Кохані Генерали».
Іще раз – по Сирському:
Війна це не тільки КАБ-и. Головкома не можна прив’язувати тільки до наявності чи відсутності протидії КАБ-ам.
Головком повинен зміцнювати Армію, а не руйнувати її.
Так, ми будемо відступати навіть, якщо і прибрати Сирського. Будемо відступати а орки будуть поступово перемелювати наші позиції і міста.
Однак, питання не лише в змінах на карті, а в – ціні для нас і для орків. У втратах. А також в швидкості відступу. Фронт виграє час для тилу, для ВПК і всіх інших, хто створює, має створити нове озброєння, яке зможе змінити хід війни. Хоча б дати нам шанс.
ЩО РОБИТИ або ТРИ ЗАДАЧІ
– ОК, які б три задачі мало вирішити нове військове керівництво, щоби змінити ситуацію на фронті, чи хоча би закласти підвалини для можливих змін.
Перше, це організація «АероГрінЗони».
Тобто зони, де гарантовано не літає ніщо вороже. Передусім мова про розвідувальні дрони, і також про ударні дрони всіх типів. Велику авіацію і ракети поки що не зачіпаємо, оскільки об’єктивно не маємо можливостей закрити небо від них.
Але АероГрінЗона над певною територією має стати основою для побудови будь-яких тактичних дій і «ворушінь» на землі.
Почніть з квадратів 5х5 км. Тобто це має бути – куб, з певною висотою. У себе на сторінці я детально описував – якими засобами і якою кількістю людей це можна робити.
Друге, побудова оборонних ліній. Тобто реальна побудова. В тому числі в самих населених пунктах.
Нам ще доведеться втратити багато міст/селищ, все те, що зараз хочуть вважати «глибоким тилом».
Тому оборонні ліні треба зводити вже.
Це має бути зроблено ДО, а не як у Залужного-Сирського – під час відступу, під артвогнем противника.
Це має робитися технікою, а не виснаженими бійцями після прориву з оточення.
І з огляду на КАБ-и це передусім мають бути траншеї, які забезпечують фланговий маневр нижче рівня землі. Протитанкові рови.
Заболочена місцевість. Робити непрохідні місця.
Міни, в тому числі протипіхотні.
Вийти нарешті з Оттавсьої Конценції і вимагати у ВПК, у міністра оборони виробництва мін.
Сейсмо-магніто-детонатори вже розроблені волонтерами, доки «Укроборнпром», або як я кажу УОП-а жувала соплі.
Тепер, просто, помітьте це, зверніть на це увагу і тиражуйте мільйонами.
Третє… припиніть нарешті цю агонію з облавлюванням в бусики, «диво-ВЛК» і ставкою на обмежено-необмежено придатних!
Вам треба залучати кваліфіковані кадри, а для цього вам треба було вже давно лобіювати узаконення ПВК (ЧВК) та «іноземні легіони». А ще – накази про відповідальність командування (а не тільки солдат), про забезпечення операцій, про альтернативну службу… А не це безумство що ви накоїли.
– Тоді ще: які б дві-три – нові військові розробки Україна на вашу думку мала б зробити зараз пріоритетними?
– У нас нарешті почали застосовувати дрони-перехоплювачі. Це поки що горизонтальна ініціатива, яка тільки набуває системності, і поки що це не спеціалізовані вироби, скажімо, з початковим рівнем спеціалізації.
Цю тему треба «прокачувати» і організаційно-системно, і технічно. Зокрема мікротурбіни (керосинові і EDF) і відповідні швидкісні літаки-перехоплювачі. Це перше. Це треба доводити до промислового серійного виробництва.
Друге. КАПЗ(комплекс активно-пасивного захисту). Блоки, які зможуть протидіяти серійним атакам ФПВ-дронів і ударним дронам типу Ланцет.
Ну і… Засоби дистанційного мінування. Частково цю проблему зараз вирішують за допомогою дронів, як літаючих, так і їздячих. Але частково. У нас ще немає засобів типу «Зємлєдєлія», які є у противника.
– На завершення. Якщо забути про особу Головкома. Уявимо, що ви можете дати Зеленському лише одну пораду. Як би вона звучала?
– Послухайте Мар’яну.